Дорослі й діти сплять у музеї поруч з динозаврами, акулами і слонами

Щоб зацікавити дітей наукою, у США вдаються до нестандартних методів

Якщо літнім п'ятничним вечором ви раптом опинитеся неподалік від Музею природної історії у Вашингтоні, то побачите дивну картину: дорослі і діти, нав'ючені величезними тюками, з яких визирають подушки і матраци, крокують до входу.

Сьома година вечора, музей закрився, але потік загадкових відвідувачів не зупиняється. Один, два, три, чотири ... – можна налічити не менш сотні дітей! - пише Ксенія Туркова для "Голосу Америки".

Всі вони - учасники акції "Ніч в музеї". Музеї Смітсонівського інституту влаштовують такі ночівлі щоліта, по п'ятницях. Переночувати можна у Національній галереї, Музеї космонавтики і Музеї американської історії, але найулюбленіший, звичайно, Музей природної історії: навіть дорослі хочуть хоч на одну ніч перетворитися в персонажа актора Бена Стілера з фільму "Ніч в музеї" і спробувати заснути поруч з динозаврами, велетенськими китами, акулами або слонами.

Але зараз 7-ма, а відбій, згідно з розкладом, тільки в 11-ій вечора. За цей час треба втомитися так, щоб потім миттєво заснути, не прислухаючись тривожно до сторонніх звуків і не турбуючись, чи шастають музейними залами динозаври (а раптом?).

Для початку - легкий перекус в музейному кафе і невеликий інструктаж. Співробітниця музею розповідає про правила поведінки і про тригодинне пригодницьке випробування, яке почнеться з хвилини на хвилину.

"Як ви думаєте, яке тут найважливіше правило? Най-най, номер один? "- запитує вона. Мій син тут же підкидає руку і кричить: "Have fun!" (Веселитися).

І це - правильна відповідь. Ніяких "дотримуйтеся тиші" і "руками не чіпати". Чіпати експонати тут не тільки можна, а й треба. І вести себе шумно і весело - теж!

Діти беруть ліхтарики, теки з картою змагань і відправляються їх проходити. За три години їм треба обійти майже всі зали музею, а по дорозі не тільки пройти випробування, але і знайти на підлозі "втрачені" букви, щоб в самому кінці скласти з них "секретне" речення.

Дітей багато, зазвичай, на ночівлі приходить близько сотні, тому всіх ділять на групи - і у кожної групи свій маршрут, щоб не йти натовпом. Ми починаємо з гри у хижаків і травоїдних. За 30 секунд травоїдним треба заховати від хижаків якомога більше яєць, а хижакам за ті ж 30 секунд якомога більше тих яєць знайти ("з'їсти").

У наступному залі ліпимо з глини щось викопне (виріб можна буде забрати вранці), потім вчимося бути як динозавр, без рук. Завдання нескладне і приємне: до того ж нам дістається нагорода – величезний зефір.

Поруч можна "на власній шкірі" відчути, як підшкірний жир захищає від холоду жителів Арктики: ми з сином опускаємо руки спочатку в контейнер з льодом, а потім в мішок з жиром, через який лід зовсім не відчувається.

Потім вгадуємо правду і міфи про гігантських кальмарів. Ось вони, поруч: кальмар і кальмаріха з величезними щупальцями. Десь поруч з ними ми і будемо ночувати сьогодні.

За рогом співробітники музею вчать дітей і дорослих повзати, як ящірка. Якщо ви думаєте, що це легко - просто ліг і поповз, - то сильно помиляєтеся!

При переході від одного етапу до іншого ми час від часу проходимо через центральний зал з величезним слоном на ім'я Генрі в центрі. Навколо напівтемрява, слова відлунюють, повз раз у раз снують розбурхані діти з картами в руках. Здається, що я і правда в якомусь фільмі, а Генрі ніяка не статуя - ось же він, щойно повернув голову в мою сторону! Або мені знову здалося?

Саванна, пустеля, тропічні ліси і місця проживання доісторичних людей - на годиннику вже 10, але подорож все не закінчується.

Ми саджаємо насіння соняшнику, товчемо щось в "доісторичної" ступці, розбираємо і збираємо модель людського хребта. Зголоднілі, знову хочемо поїсти "як динозаври", але цей номер вже не проходить: зефір динозаврського розміру кожному з учасників видається тільки один.

Зрештою секретна фраза вимальовується. Пройшовши випробування і відшукавши всі літери, ми склали визнання: "Ми любимо ночівлі!"

Між тим як раз настає час ночівлі. В океанічному залі діти і дорослі намагаються знайти собі зручні куточки. З усіх боків чути звук насосів: це наповнюються повітрям надувні матраци. Більш загартовані в походах учасники влаштовуються на килимках для йоги. В туалет тягнеться процесія в різнокольорових піжамах чистити зуби.

Хтось читає, хтось базікає перед сном, хтось розглядає черево величезного кита, що висить під стелею. Здається, що ти на гігантському кораблі і тобі щось розповідає океан. Слон Генрі, що залишився на самоті, напевно страшно сумує.

Об 11.30 світло повністю вимикають. Ми засипаємо хвилин за п'ять і спимо глибоко і міцно, як вдома (хвала надувному матрацу!)

А рівно о 7-ій музей знову прокидається. Як в зйомці, яку прокручують у зворотному напрямку, матраци здуваються, спальні мішки згортаються, подушки зникають в об'ємистих тюках і візках, веселі піжами знову змінюються повсякденним одягом. Через якихось півгодини вже ніщо не нагадує про вчорашні пригоди.

Ми снідаємо в кав'ярні, йдемо в крамницю сувенірів, яку спеціально для учасників ночівлі відкривають раніше, і прямуємо до виходу.

До побачення, слон Генрі! У наступному році ми, мабуть, прийдемо до тебе знову: треба ж переконатися, що все це нам не приснилося.