Що більше ми намагаємося змінити світ, то менше його розуміємо

Люди поринають у ностальгію

Світ не помітив, як став марксистським. Він вірить у зміни і "нове" як головне божество. Він вважає, що знання може бути тільки практичним, що знання потрібне тільки для того, щоб щось змінити. Він забув про насолоду від знання як знання, про насолоду vita contemplativa, без якої ти ніколи не досягатимеш справжньої насолоди від життя.

Релігія змін не питає, чи зміни будуть на краще чи на гірше - бо зміни є новим божеством. І воно вимагає жертв.

І от ми дійшли до точки, де зміни стаються щодня, і ми їх уже не розуміємо. Технологічні зміни настільки швидкі, що організація соціальних відносин і політики за ними просто не встигає. Кожні два-три роки ми змінюємо моделі комунікації (бо приходять нові соцмережі і платформи) і біжимо наввипередки, хто перший адаптується, щоб ще через два-три роки переадаптуватися, і потім знову.

Релігія змін не питає, чи зміни будуть на краще чи на гірше - бо зміни є новим божеством. І воно вимагає жертв

Тому природно, що люди поринають у ностальгію. Минуле має ту перевагу перед теперішнім і майбутнім, що його вже немає. Воно, на відміну від теперішнього і майбутнього, (немовби) не змінюється - а тому з ним спокійніше. Тому чим більш карколомним стає технологічний футуризм, тим більше на виборах перемагатимуть ультра-консерватори.

Парадокс: що більше ми намагаємося змінити світ, то менше ми його розуміємо.

Текст є постом автора у мережі Facebook і не написаний спеціально для Gazeta.ua. Передруковується з дозволу автора.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Світлана Сіщук Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Борислав Береза Громадсько-політичний діяч
Геннадій Друзенко Міжнародний правник
Володимир Горбач Політичний аналітик Інституту Євро­атлантичного співробітництва
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Погода