Історія ЗУНР вчить не боятися йти на загострення

У становленні суб'єктності навіть поразка з часом стає сходинкою в розвитку

Рівно 101 рік тому внаслідок повстання у Львові з'явилась ЗУНР. Ця держава прожила дуже короткий вік, в історичній перспективі - мить, але встигла возз'єднатись з УНР і залишила слід довжиною в століття. Потрапляння всієї території України під сталінський чобіт в 1939, і проголошена комуністами незалежність 1991 не стали катастрофами для державності, але кроками до розвитку власної суб'єктності в тому числі завдяки спадщині Листопадового зриву. І помаранчева революція 2004 року, яка почала розмивати політичну актуальність Збруча як межі, і постання незалежної та вже нерадянської України в 2014 - це все відлуння того Чину. Ризикувати, боротися, не боятися нерівних сил, ані навіть поразки, бо в становленні суб'єктності навіть поразка з часом стає сходинкою в розвитку.

Мало коли ситуація виглядала настільки безнадійною, як у ці ж дні 100 років тому. "Чотирикутник смерті" викосив тих небагатьох, хто все ще міг боронити УНР та ЗУНР. А потім була одна суцільна довга втрата. Спочатку держави, далі способу життя, а потім і фізичного існування. Ті, хто вижили в листопаді 1919, ще не знали, що їхні вироки повисли над їхніми долями. Голодомор, репресії, пацифікація, русифікація і навіть Чорнобиль вже запустили свої зворотні відліки.

ЗУНР була можлива, бо зростаючи в габсбургській утробі, вона взяла звідти моделі і практики

Галицька сторона української історії державності вчить не боятися йти на загострення, робити різкі рухи, винаходити нові рішення, але також демонструє важливість інституційності та управлінських навичок. ЗУНР була можлива, бо зростаючи в габсбургській утробі, вона взяла звідти моделі і практики.

Радянська ж історія вчить, що справді нема межі бєспрєдєльності замішаного на імперській основі тоталітаризму. Вбити мільйони? Залишити за собою понівечене травмами суспільство? Гвалтувати людей і викачувати ресурси з "союзних республік"? Анексувати території, перетворивши в заручників власних прихильників? Більшість українців мали справу з екзистенційними загрозами такого масштабу, що часом дивно як ми взагалі вижили.

В ці дні семантичних вправ "розведення vs відведення" думки про події столітньої давнини мають особливе звучання.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Геннадій Друзенко Міжнародний правник
Володимир Горбач Політичний аналітик Інституту Євро­атлантичного співробітництва
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Віктор Бобиренко Політолог
Ярина Матвійчук Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Погода