Міцно стоїть у нас тільки один інститут – влади олігархів

На зустрічі президента з представниками бізнесу про це не говорили

Як ви думаєте, що потрібно для того, щоб стати ефективним керівником? Звичайно, прослухати курси з лідерства. Одно або дводенні. Цього цілком достатньо. І припиніть витрачати час і сили на вивчення фундаментальних дисциплін. Зайве це все, абсолютно порожня і непотрібна витрата часу, - пише Іван Компан для NV.ua.

Як зробити ваш бізнес процвітаючим? Елементарно! Просто використовуйте стратегію "блакитних океанів" — вигадайте щось новеньке, таке, чого ні в кого немає і що всім потрібно. Це ж раз плюнути. Раз, два і в дамках! І не буде у вас потреби борсатися в океанах, червоних від крові конкурентів, відточуючи до досконалості мистецтво управління бізнесом.

Як стати перспективним державним діячем і сподобатися васалам? Зібрати їх в одному місці і розповісти те, що вони хочуть почути, прикрасивши виступ демократичною поведінкою "простого" хлопця і простим гумором. Ось побачите, спрацює... Лідерство і "блакитний океан" в одному флаконі.

Прості рецепти успіху підмінили важку працю. Але ж будь-яке будівництво починається не з декору, з фундаменту. Чи є він у нашої держави і наскільки міцний? Чи збереглися в країні інститути — влади, права, власності, освіти, що є основою будь-якої здорової держави? Інститути, які ми останні десятиліття так активно руйнували і які, якщо хочемо жити краще, потрібно терміново відновлювати, а, швидше за все, будувати заново. Адже міцно стоїть у нас тільки один інститут — "влади олігархів", який, якщо я правильно зрозумів слова президента в недавньому виступі, вже покликаний до послуху і навіть радо погодився "пофарбувати кілька кіосків". Ну що ж, кіоски — теж діло, хоча, краще б їх знести разом з малярами.

На превеликий жаль, на зустрічі президента з представниками бізнесу про фундамент не говорили. Цілком зрозуміло. Чим копати ями, бруднитися цементом і дихати пилом, наприклад, витрачаючи сили і час, перевіряючи моральні і професійні якості майбутніх однопартійців, простіше зайнятися будівництвом повітряних замків. Велику приватизацію проведемо, мораторій на продаж сільгоспземель скасуємо, корупцію розпеченим залізом випалимо, силовиків служити народу змусимо, айтівців від податків звільнимо, в справи бізнесу втручатися перестанемо, рейтинг країни підвищимо, інвесторів в чергу поставимо — ось тільки неповний перелік основних завдань на найближчі кілька років.

Що сказати? Заворожує. Так і хочеться засукати рукава і кинутися зводити це "Місто сонця", на заздрість ворогам і на радість нащадкам. А що вже говорити про те, як не терпиться включитися в цей процес депутатам, які прийдуть в Раду через кілька місяців; олігархам, що впливають на процеси з тіні; чиновникам, що годуються на неефективності держави; суддям, що виносять "правильні" і прибуткові рішення. Як довго вони всі чекали, коли нарешті з'явиться новий лідер і додумається проголосити еру справжніх реформ.

Шкода тільки, що на селекцію нових кадрів наплювали, адже саме з неї могло б початися відродження державних інститутів. Справжніх, що викликають довіру. Але, судячи з усього, за великими планами до всієї цієї кадрової нісенітниці руки просто не дійшли. Є завдання важливіші!

Колись Жан-Жак Руссо написав книгу "Соціальний контракт", піднявши ідею "соціальної необхідності" і поставивши її вище закону. Через чверть століття цією ідеєю були виправдані багато смертей французької революції. Після двох з половиною століть ми, в Україні, як і раніше, керуємося тією ж необхідністю, призначаючи нових начальників, приймаючи судові рішення і визначаючи майбутнє країни. Історія нас нічому не вчить.

На превеликий жаль, нам наплювати на інститути, той самий фундамент, без якого веселе і невимушене спілкування президента з бізнесом, що починає підлещуватися до нової влади, нічим не відрізняється від мрій одного з гоголівських персонажів, що бажав "вибудувати кам'яний міст, на якому б були по обидва боки лавки, і щоб в них сиділи купці і продавали різні дрібні товари, потрібні для селян".

Бізнесу, кажуть, мрії сподобалися. Чому дивуватися — красиві казки завжди заворожують!

Передруковується з дозволу автора