Українці погодилися на диктатуру порожнечі

Другий акт вистави про війну "кандидата від народу" з вітряками

Основною рисою сучасної української політики схоже стає хронічна невизначеність. Дискусія щодо дати інавгурації звелася до двох дат. Зеленський наполягає на 19 травня. Його опоненти - на 28 травня, 1 червня, а може й 3 червня. Тут все складно, але в рамках закону. Всім весело. Всі бадьорі. Адже кожен знає, що дата приведення новообраного президента до присяги має безпосереднє відношення до його здатності, або нездатності розпустити парламент.

Суспільство поділилося на два табори відповідно до того, чи вважають вони доцільним або недоцільним проведення дострокових виборів. Всі закидають всіх гнівними постами та нецензурними епітетами, - пише Лариса Волошина для видання "День".

На тонус команд впливає напускна втаємниченість Зе-лідера, який на пряме запитання журналістів, чи збирається він розпускати Раду, відповів, що поки зарано про це говорити. "Ще нема повноважень. Як тільки-но у мене будуть повноваження, ви отримаєте відповідь", - заявив Зеленський після зустрічі з лідерами фракцій Верховної Ради. Пониження градусу дискусії, для чого зрештою і використовуються обтічні формулювання, в даному випадку не відбулося. І це не дивно. Якщо на запитання: "Чого приходив?" - слідує відповідь: "Дай ще сто карбованців, тоді скажу" - кожен українець розуміє, що тут точно замішані або злодійкуватість, або кулуарна політика.

Акцент змістився на обговорення дат, їх історичного значення. Для одних 19 травня - це День пам'яті жертв репресій. Для інших - День радянської піонерії. Здавалося б. Для декомунізованих українців святкування з "фішечками" приведення до присяги президента України що в одному, що в іншому випадку мало б бути ганьбою та наругою. Але і тут знаходяться люди, які переконують, що "не все так однозначно".

Давайте уявимо, що на 19 травня призначена дата інавгурації. Отримавши повноваження, президент Зеленський починає процедуру розпуску парламенту. Зробити це можливо тільки на підставі відсутності коаліції. Уявимо, що це сталося. З 1 червня починається парламентська кампанія, а на початку вересня відбуваються позачергові вибори. І тут виникає питання: для чого все це? Адже чергові вибори у Верховну Раду мали б відбутися 27 жовтня. Яка мета? Навіщо? Щоби що? Бажання Зеленського якомога скоріше отримати всю повноту влади в країні тут як раз нічого не пояснює. Для того, щоб зрозуміти, що виграє молода команда Зе, скоротивши прихід нових парламентарів трошки більше ніж на місяць?

Єдина відповідь - щоб не допустити прийняття небажаних для Зеленського законів. А це - закон про президента, опозицію, тимчасові слідчі комісії, закон про імпічмент та зміни у виборчий кодекс, які б дозволили обирати парламентарів за відкритими списками. Не факт, що діючий парламент буде спроможним прийняти їх. Але, будучи розігнаним, він точно не буде мати такого шансу. Новообраний президент, не зацікавлений в зміні системи? Так може він хоча б пояснить, чому та система, на боротьбу з якою він закликав народ, є настільки привабливою, необхідною та цінною, що задля її порятунку потрібно влаштувати в країні безвладдя?

Досі не зрозуміло, навіщо взагалі розпускати Раду зараз. Суперечки щодо дати інавгурації мають прикрити небажання укріплювати державний інститут президентства. Ми досі не знаємо, яким курсом новообраний президент хоче вести країну. Не розуміємо, для чого він намагається заблокувати роботу парламенту. Не маємо змоги обговорити тих голів адміністрацій, керівників СБУ, генпрокурора, голову АП, міністра оборони та секретаря РНБО, яких призначає президент і частину з яких мала б узгоджувати Рада. Ми ж бачимо чергове шоу навколо розпуску, сенсу якого ніхто так і не пояснює.

У карнавальному вирі забулося, що мова іде про існування України, про стабільність влади та керованість у разі несподіванок, які може влаштувати країна-агресор. Перед нами другий акт вистави про особисту війну "кандидата від народу" з вітряками. Соратники Зеленського намагаються представити ситуацію як небажання "старих" віддавати владу. Агов, хлопці! Зеленського обирали на повноваження президента України, а не повелителя парламенту. Покажіть команду, надайте в Раду законопроекти, пояснюйте та відстоюйте їх в прямому діалозі з суспільством. Або хоча б оприлюдніть адресу того "Спортлото", куди занепокоєні громадяни зможуть надсилати запитання, скарги та пропозиції та листи "на дєрєвню вашому дєдушке".

Питань більше ніж відповідей. Маємо досконалу, цілковиту, багатогранну невизначеність, яку можна патентувати як український національний винахід. Незрозуміло все: від історичного трактування дат, до позицій учасників дійства. Тим більш промовистою є невизначеність громадян.

Українці погодилися жити, не задаючи питань і не отримуючи пояснень. Віра тут представлена у якості чесноти. На відміну від вимоги дати пояснення. За це можна отримати чи не тавро "ворога" та "п'ятої колони". Це диктатура, панове! Цифрова, але сконструйована за радянським зразком. Технологічна диктатура порожнечі, послабити яку можна лише одним чином - не віддавати владу в руки тим, хто не бажає пояснити, навіщо вона їм.