В тилу з ворогом: військовим тепер немає безпеки ніде

Убивство військового і волонтера, який працював у ТЦК у Львові, підняло чи не найбільшу проблему українського суспільства. Відсутність безпечного тилу для наших захисників. Ухилянтство, яке возводиться в героїзм, з одного боку - і справжній героїзм солдатів, який щодня знецінюється в тилу. Відсутність порозуміння між світами війни і миру - в країні, яка буквально стікає кров'ю. Так переможемо?

Якось так я це і відчуваю. В глибокому тилу вже давно нестерпно для військового, який щойно з окопів. І причина тут не у благоглупостях, якими обивателі лякають один одного, як то "військовий синдром", "ПТСР у кожного". Причина якраз - в мешканцях тилу. Особливо чоловічої статі. Особливо військовозобовʼязаного віку. Але так і не дозрілих до війни.

Причина у всіх цих друзях дитинства, колегах та однокласниках, які страждають від порушень своїх прав на пересування та повноцінного життя без обмежень і без сорому діляться цим із військовим. Причина у всіх цих, хто зі щирим нерозумінням питає: "А ти що, не міг порєшать?". Або діляться драконівськими розцінками за бронь, очікуючи підтримки від вояка, мовляв: "Влада краде, поки хлопці гинуть".

Нестерпно в тилу саме через те, що гидота тут возводиться в героїзм, а героїзм та виконання обовʼязку сприймається, в кращому випадку, як особисте бажання "странного", а в гіршому - як дурість. І такому баченню вдало підіграють не тільки російські інформаційні диверсанти, а й вітчизняні "корисні медіа". Викривлення у газетних заголовках на кшталт: "Сутичка із працівниками ТЦК", замість "Напад на українського військовослужбовця" - точить колективні мізки і заколисує національну совість не гірше за вороже: "людолови", бусифікація" та інші перли.

Але тут є відповідальність і професійної когорти експертів та "громадських діячів", що намагаються паразитувати на проблемі вщент зірваної мобілізації. Всі ці розумники, які пояснюють про мотивацію, коли мова йде про пряме невиконання закону, створюють ілюзію, що обовʼязок прописаний в Конституції та підкріплений законами - то справа суто добровільна. "Якщо немає мотивації до спротиву агресору, то що ж поробиш. Он у Путіна теж немає апетиту до миру. У вас багато спільного. Ти не один".

Саме такий посил несуть в собі всі ці розмови не нестачу мотивації, рекрутинг та інше, одночасно створюючи в ухилянтів уявлення, що він "не тварь дрожащща. Він право має". На ніж, на сокиру, на вибухівку, підкинуту в центри комплектації. Почасти за російські гроші, але ж й із почуття справедливості. Аякже. Тому - далі буде. Не сумнівайтеся.

Оригінал