Спочатку розпродавали індустріальні активи і природні ресурси, а потім почали продавати робочі руки і мізки та без оглядки брати в борг

Як людина бідна і залежна, без чіткої мети, все робить з оглядкою, очікуючи заохочення або боячись покарання сюзерена, так і ми озираємося на всі боки, ловлячи погляди і слухаючи промов тих, від кого залежить наша доля. Хтось слухає настанови із "золотоглавої" з її мракобісними скріпами, інші вірять в МВФ. І, як шкода, що ніхто не хоче жити своїм розумом, покладаючись на власні сили, - пише Іван Компан для NV.ua.

Результат озирання - цілком закономірний. Замість того, щоб після здобуття незалежності будувати, ми кинулися руйнувати фундамент - мораль, освіту, культуру, з вогником продовжуючи справу, розпочату більшовиками. Потрібно визнати, що радянська влада була вельми ефективна у вихолощуванні інтелектуального потенціалу української нації. Норовливих били "батогом", засилаючи за Урал або відразу укладаючи в могилу. Лояльних вабили "пряником", у багату можливостями Москву. Але, навіть у цих варварських умовах Україна примудрялася зберігати інтелектуальний потенціал, відстоюючи власний авторитет досягненнями "глушкових, гончарових, гмирь та лобановських". Незважаючи на всі злодійства і аморальність радянської влади, Україна зуміла зберегти ідентичність і вижити.

І ось, коли комуністичний морок розсіявся, і прийшла пора будувати нову вільну країну, нам, раптом, до біса захотілося "грошей". Країна пустилася в усі тяжкі, забувши, що гроші - це всього лише похідна від більш значущих цілей і цінностей.

У підсумку, ось уже три десятиліття ми дрейфуємо у пошуках "легкого" заробітку. Спочатку розпродавали робочі індустріальні активи, потім взялися за природні ресурси, а витратившись почали продавати робочі руки і мізки і без оглядки брати в борг. Без будь-якої стратегії і, що найстрашніше, раз по раз упускаючи унікальні можливості для створення сильної України. Результат закономірний - замість "грошей", ми отримали "гроші".

Але найгірше, що в ході розпродажу ми дуже легко пожертвували тим, що робить нас українцями - національною культурою. При всій гидоті радянської влади її вожді були люди далеко недурні. Розуміючи важливість мистецтва і науки для побудови сильної держави, вони завжди підтримували віру народу в елітарність інтелектуалів, даруючи їм різні матеріальні блага і ставлячи на щабель вище інших. Так, що там радянська влада ... У всьому цивілізованому світі еліта - це не багаті крамарі або герої соціальних мереж. Пишний зад Кім Кардашьян може гарантувати їй мільйони переглядів на YouTube і доларів у банку, але йому ніколи не всістися за один стіл з розумними й освіченими.

А тепер озирніться і подивіться на тих, кого зараз в Україні, прийнято називати елітою: на багатьох персонажів, які впевнено займають місця в різних Топ-30, 50, 100, чоловічих і жіночих, до і після ... Ну, скажіть на милість, чого можна чекати від країни, де діячі, які агітують за зміни, пишуть свої гасла в соцмережах так, немов ніколи не чули про елементарні правила синтаксису і орфографії, де активісти-грантоїди заробляють набагато більше трудяг-професіоналів, де право визначати орієнтири для країни забезпечується кількістю фоловерів у фейсбуці, а інтелігенти, що дивом вижили, намагаються звести кінці з кінцями на ті бюджетні крихти, що залишаються після субсидій "нужденним" олігархам?

То чи варто дивуватися, що країні, де самопроголошена еліта не розмовляє, а "комунікує", використовує не "місця", а "локації", і "рандомно пушить релевантні меседжі", доводиться терпіти сором і приниження від здачі аналізів. І, на превеликий жаль, терпіти доведеться ще довго, поки не зуміємо визначити для країни пристойну мету і почнемо до неї йти.

Ось тільки, яка вона, ця мета, і хто її визначить? Як показує досвід, лайки, перегляди та вкрадені гроші не в змозі зробити з "кухарки" стратега, керуючого державою.

А поки що до нашої цілі – взяти в борг, що вже стала звичною, несподівано, хоча й цілком закономірно, додалася ще одна – здати аналізи на те, чи залишилася у нас хоч крапля власної гідності. Або ми навіки станемо заручниками поганого смаку, потураючи дурості, жадібності і вульгарності нинішньої української "еліти", готової не лише здавати лайно на аналізи, а й жерти його ложками заради своїх жалюгідних цілей?

"Хороший керманич пливе і подертим вітрилом, і навіть коли снасті зірве, він пристосує, що залишилося, і пливе далі", - написав Сенека. Вітрило ми вже роздерли, снасті зірвало, а ось керманича і цілі так і не знайшли. Вірю, що поки що.

Передруковується з дозволу автора