Негайно кидайте політичні розмови і йдіть на вулицю боротися за нове життя

Зрозуміло, що в усьому винні глобальне потепління і корупція. Але давайте почнемо жити чистіше

Вибори завжди, всюди, без початку і кінця! Точно, як в знаменитій пісеньці Біллі Мака про Різдво. З чого б не починалося застілля друзів, сімейне свято або стратегічна сесія у великій компанії, в кінцевому рахунку, хоч прямо, хоч побічно, якийсь із кандидатів у президенти, а то відразу і кілька, незримо виявляться за вашим столом зі своїми пафосними гаслами і нездійсненними обіцянками. І будете ви до хрипоти, а то і до бійки, а може навіть і до розриву родинних і дружніх стосунків сперечатися, хто правий, а хто ні, доводячи яке зло, з десятків зареєстрованих, найменше.

Хотілося б, звичайно, про добро глотку рвати, але добро у нас, в останні десятиліття, не затребуване. На жаль, не залишилося у нас того класу, який формує в суспільстві поняття про добро і зло. У світі його називають елітою, а у нас колись іменували інтелігенцією, - пише Іван Компан для NV.ua.

Незважаючи на гостре бажання відстояти свою політичну позицію, не сперечайтеся даремно про те, чого немає. Тільки сили витратите, посваритеся, а справі ніяк не допоможете. Теоретично, на цих вибори ми можемо вплинути лише на один фактор - яке саме майбутнє ми з вами будемо будувати, українське або "проросійське". Питання стратегічне, але ставлення до нього кандидатів, більш чи менш, зрозуміло. А з точки зору економічних перспектив, списи точно ламати не варто. Наш вибір не матиме ніякого значення.

На цих вибори ми можемо вплинути лише на один фактор - яке саме майбутнє ми з вами будемо будувати, українське або "проросійське"

Судіть самі... По-перше, весь цей рік цілком буде витрачений на боротьбу. Адже президентські баталії, з їх жалюгідними десятками учасників - лише артпідготовка перед масштабним парламентським боєм. Уже через кілька місяців нинішні бутафорські кандидати в президенти перетворяться в реальних лідерів майбутніх парламентських груп, підгруп, фракцій і об'єднань. У бій кинуться тисячі сміливих, безкомпромісних, безпринципних і жадібних бійців. І не тільки в Києві, а по всій країні!

Звичайно ж, рано чи пізно виборна розруха закінчиться. Але кого ви очікуєте побачити в парламенті? Гарантовано - ті ж милі особи, які зараз посміхаються вам з білбордів. Більшості, швидше за все, не буде ні в кого. Створити її буде теж нереально, і залишиться тільки дивитися на полум'яні гнівні промови "під куполом" і кулуарне рішення особистих проблем за його межами.

На жаль, у такій ситуації розраховувати на те, що хтось зможе ефективно проводити реформи, по-моєму, не доводиться. Самі собою вони теж не відбудуться. Максимум, на що можна розраховувати - це стусани МВФ, та й то, якщо обрана влада буде проукраїнською. При альтернативному варіанті навіть говорити страшно. Штовхати будуть кованим чоботом під звуки балалайки!

У кращому випадку, підживлені порадами і грошима МВФ ми "еволюційно" будемо ростити наш ВВП по 3% у рік

У кращому випадку, підживлені порадами і грошима МВФ ми "еволюційно" будемо ростити наш ВВП по 3% у рік, максимум, чекаючи, що на наступних виборах обов'язково настане довгоочікуваний "прорив".

"Прорив" же, як видно, обіцяє бути затяжним. Це, якщо відволіктися від гасел і поглянути на реальні показники. Наприклад, щоб досягти рівня Польщі за таким показником, як ВВП на душу населення, що демонструє реальний рівень економічного розвитку країни, нам знадобиться якихось 54 роки. Та й то, тільки за умови, що Польща завмре, зараз же, і припинить розвиватися. Але, схоже, що в планах поляків зупинка не передбачена, і згідно з прогнозом МВФ, найближчі 5 років розрив між Україною і Річчю Посполитою, які починали разом у 1990-х, буде рости на рівні 7,6% на рік. Гірка іронія полягає в тому, що прірву цю збільшуватимуть саме українці, які працюють у сусідів. Вони виявилися занадто ініціативні, щоб просто сидіти вдома. Гаразд, не будемо вдаватися до песимізму. Не все так погано! Щоб дотягнутися до Білорусі нам потрібно всього 24 роки, а українців в Білорусі працює мізерно мало.

Найближчі 5 років розрив між Україною і Річчю Посполитою, які починали разом у 1990-х, буде рости на рівні 7,6% на рік

І ось, саме час поставити сакраментальне питання "Що робити?". Негайно кидайте всі ці порожні політичні розмови і йдіть на вулицю починати реальну боротьбу за нове життя!

Ні, що ви, це не заклик до революції, даруйте. Навпаки! Поки ми з вами про політику пліткуємо та глотки рвемо, замети брудно-сірого снігу вже змило дощем і виявилося, що наші двори і вулиці повні недопалків, целофанових пакетів, порожніх пляшок і неймовірної кількості собачих екскрементів (гівна). Зрозуміло, що в усьому винні глобальне потепління, яке дало змогу снігу розтанути і, звичайно ж корупція, яка звалилася з неба, війна і далі за списком. Але, давайте спробуємо змінити наше життя не виборами та гаслами, а тим, що почнемо жити хоч трохи чистіше.

Передруковується з дозволу автора

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Оксана Коваль Приватний підприємець, живе у Хорватії
Олена Виноградова Правовий аналітик, мешкає у Швейцарії
Ксенія Туркова Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Ігар Тишкевіч Експерт програми "Міжнародна і внутрішня політика" UIF
Мирослава Ґонґадзе Головний редактор і керівник Української служби "Голосу Америки"
Погода