Рік чергового шансу

Війна може визначити рух і українського суспільства, і держави вперед

Війна в Україні – це випробовування для держави і лихо для людей, якому вже п'ять років. Але чим більше замислююсь над цією темою, тим більше розумію: війна – це й шанс для України.

Мене часто просять дати прогноз на 2019 рік. Вважаю, що більш доречно говорити не стільки про прогнози, скільки про виклики прийдешнього року. Війна, звісно, буде визначальною у всіх сферах. Вона досі залишається нашим найбільшим викликом. Втім якщо нарешті, хоча б на п'ятому році, по-іншому глянути на ситуацію – саме війна може визначити рух і українського суспільства, і держави вперед. Ніщо так не мобілізує державні інститути, як випробовування, головним серед яких є відстоювання суверенітету і територіальної цілісності. Власне, це і є тим найважливішим, заради чого і формуються державні інститути. Але давайте по порядку.

Виклик №1. Політика і вибори.

Так, тут буде найбільш активно і галасливо, адже президентські вибори плавно перейдуть у парламентські. Усвідомлений вибір – у руках українців. Але уже очевидно, що 2019-й стане всього лише черговою спробою сформувати в Україні справжню політику та політиків. Політики у класичному розумінні цього слова у нашій державі і досі немає. Вона перетворилася у шоу, де так звані політики – актори, а решта українців – звичайні глядачі.

Виборча кампанія це підтверджує якнайкраще. Найбільша небезпека – це коли суспільству нав'язують змагання не між ідеями та цінностями, а між персоналіями і їхніми акторськими здібностями. Мета у таких акторів одна – розважити, надурити і використати людей. Щоправда, історія пам'ятає блазня Шико (Жан-Антуан д'Англере) - міфологізовану особу, блискучого фехтувальника, чудового офіцера французької королівської гвардії, якому в кінці життя таки було присвоєно дворянське звання і чин капітана.

Але справжня політика – це не шоу. Це мистецтво управління державою, робота фахівців, які шукають і знаходять відповіді на питання державного менеджменту. Справжні політики мають пропонувати суспільству цінності та рішення, здатні повести народ і державу вперед.

Тому вибори президентські і парламентські – це виклик насамперед для українського суспільства. Не буду прогнозувати результати. Але, шановні, голосуючи цього року, робіть вибір не між акторськими здібностями кандидатів, а між тими цінностями та ідеями, які вони пропонують. Всім нам конче необхідна фахова дискусія з ключових питань. Треба припиняти ці телевізійні політичні солопрограми, адже політика потребує боротьби ідей та пошуку відповідей. Лідерам треба виходити з зони комфорту на справжні політичні дебати. Нам всім незалежно від політичних прапорів треба дати відповідь на те, якою ми бачимо Україну. У 2019-му у нас є шанс щось змінити.

Виклик №2. Війна.

2019-й в Україні стане роком, коли не політика впливатиме на війну, а війна на політику. Від неї не в останню чергу залежатимуть результати одних і других виборів. На жаль, не уникнути впливу Кремля, який через воєнні дії та лиха, породжені війною (полонених, біженців, внутрішньо переміщених осіб, злидні, прояви голоду, відсутність медичної допомоги), намагатиметься керувати виборчим процесом в Україні.

Завдання мінімум цього року – не розгубити на війні того, що наразі маємо. Знову багато залежить від політичного вибору українців.

Завдання максимум – нарешті вийти на новий рівень усвідомлення військової загрози. Ситуація на Донбасі, у Криму та на Азові – це війна не лише України та Росії. Це міжцивілізаційний конфлікт. Порятунок України – у її ініціативності. Переконаний, що саме Україна повинна запропонувати нову модель безпеки як мінімум на рівні Центральної Європи. Політично і військово об'єднана Центральна Європа (як певний прототип НАТО) – серйозна противага для Російської Федерації. П'ятий рік війни показує, що військове протистояння може затягтися на десятиліття, якщо Україна не знайде нових форм протидії. Для українських політиків конче необхідно вийти за межі намальованої ними театральної сцени, власного домашнього пісочника. Конче необхідно поглянути на ситуацію масштабніше, і це покаже план дій. Власне, він може бути складовою проекту "Велика Україна".

Останній рік пройшов у цьому плані абсолютно бездарно.

Виклик №3. Економіка.

Українська економіка у 2019 році стане заручницею не лише війни, корупції і виборчого популізму. По суті, вона уже затиснута між лещатами обхідних російських газопроводів та мільярдними борговими зобов'язаннями України. Варто бути реалістами, не чекати на диво і усвідомити, що Росія таки запустить "Північний потік-2" і "Турецький потік". 2019-й – останній рік, коли Україні ще можна думати про альтернативні варіанти розвитку подій в енергетичному секторі. Марно уже сподіватись на справедливість та європейські санкції проти Росії. Ситуація дуже серйозна.

Європа, прийнявши рішення про перехід повністю на електротранспорт, вкотре відкрила Україні шанс стати альтернативою російським енергоресурсам. Про що, до речі, розуміли ще в радянські часи. Не випадково саме в Україні створювався енергоострів, будувався перехідний трансформатор, це підтверджується і кількістю атомних станцій.

Удар по економіці – це також виплати по зовнішніх боргових зобов'язаннях. 2019-й – рік пікового навантаження. 40% доходів держбюджету підуть саме на погашення та обслуговування державного боргу. Поза сумнівом, що схема, обрана нинішнім політичним керівництвом держави, погашати зовнішні зобов'язання через збільшення тарифів за комунальні послуги є помилковою. Більше того, вона продовжує дві помилки моделі сучасної української економіки: паразитування на держбюджеті та заниження вартості робочої сили (низькі зарплати).

Замість реальних кроків територіальної реформи, реформи децентралізації, аграрної і земельної реформ, що створюють умови економічного росту, ми бачимо такі ж інформаційно-рекламні шоу, що дратують бізнес.

За кілька років мільйони українців, що заробляють на життя по всьому світу, будуть готові інвестувати свій первісний капітал у вітчизняну економіку. Не готуватись до цього – це втратити колосальні ресурси. Лише так необхідно оцінювати роль заробітчан. А не намагатись оподаткувати їх чи врахувати ті кошти, які вони надсилають, як доходи їхніх родин в Україні.

Гримуча суміш економічних проблем, політичного популізму та війни з Росією робитиме цей рік надскладним для держави.

Чи є ліки від такої отрути? Треба завжди пам'ятати: все, що в міру, – ліки; все, що надміру, – отрута. Це стосується і податків, і соціальних програм.

Чим більше думаю, тим більше розумію: майбутнє України – у її ролі в енергетичному, безпековому та оборонному секторах. Переконаний, що пріоритетом в економіці має стати розвиток воєнно-промислового комплексу та суміжних виробництв. При цьому треба позбутися державної монополії на виробництво товарів оборонного замовлення, відкрити дорогу приватним компаніям. Безпекова ситуація погіршується не тільки в Україні, а й загалом у світі. Це означає, що замовлення на "здорову силу" як фактор стримування буде дуже актуальним щонайменше у найближчі десятиліття.

Тому повторюсь: війна, попри її найстрашнішу сутність, є також шансом для нашої держави. Головне – не прогавити його хоча б у 2019-му.

Виклик №4. Злидні.

Принципово зберігаючи політику низької вартості робочої сили та не стимулюючи легалізацію заробітної плати, говорити далі про серйозні кроки важко. Очевидно, що треба міняти і підходи до адміністрування соціальної сфери, і розміри підтримки, і навіть соціальні групи, яким мають надаватись соцгарантії та допомоги. Держава і місцеве самоврядування має підтримувати тих, хто ще або вже не може заробити на себе і родину. Зосередитись слід на допомозі інвалідам, материнству та дитинству.

Лише міцні родини можуть справитись зі злиднями. Тому переконаний, що у 2019-му турботу держави потрібно зосередити на одиноких людях, особливо хворих, інвалідах, багатодітних сім'ях, дітях.

Біда ще й у тому, що весь апарат соціальної сфери доктринально працює як тоталітарна машина. Він не допомагає людині, а весь час співає пісню про скорочення допомоги тим чи іншим верствам населення. В результаті і допомога не надається, і дратівливість населення зростає.

У суспільстві панує втома від очікування на краще. Але тільки відповідальність, фаховість і правда здатні змінити ситуацію. Відповідальними мають бути як політики, так і виборці.

Роман Безсмертний, для Gazeta.ua