Скільки століть ми йшли до того, щоб "За Україну!" звучало замість всяких "За Леніна!", "За Сталіна!"

Нічого видатного, звичайно, не сталося. Але може це й на краще, коли без потрясінь. Особливо, для змученого організму. Найважливіше, що в головах більшості українців завершується головна реформа - цивілізаційна. Її суть - в максимальному віддаленні від "братнього" сусіднього світопорядку і його горезвісних "скрепів". У цьому відношенні кінцівка року видалася чудовою. Константинопольський томос звів височенний захисний вал, який значно неприступніший за той, що колись починав будувати на сході один молодий, але дуже героїчний політик, - пише Іван Компан для NV.ua.

Результат змін наявний. Він увесь в одному єдиному передвиборчому аргументі: "Так він, хоча б, за Україну", - який все частіше висловлюється ліберально налаштованим середнім класом. Пригнічує, правда, цілковита відсутність інших аргументів "за". З іншого боку, якщо згадати, скільки століть ми йшли до того, щоб "За Україну!" звучало замість всяких "За Леніна!", "За Сталіна!" та інших нелюдів, то відразу розумієш, що таке одне "за" багато чого варте. Хоч одна реформа в потрібному напрямку йде. На щастя, найголовніша. Може тому й виходить, що народжена вона була самим народом, без участі політиків і професійних агентів змін.

А в іншому, не дивлячись на величезну кількість досвідчених реформаторів, країна не зробила ніяких значимих кроків в бік справжніх змін. Хоча, що в цьому дивного? По-перше, кількість ще ніколи не замінювала якість. По-друге, навіщо швидко і ефективно рубати гілку, на якій так ситно і затишно сидиш.

З економічних досягнень ми цілком можемо похвалитися стабільністю гривні. Навіть незважаючи на те, що з недавніх пір курс гривні не прийнято вважати індикатором стану справ в економіці, але погодьтеся, що на душі набагато спокійніше, коли національна валюта за рік не тільки не втратила, а й зміцнилася на цілих 5%. За це окремий уклін заробітчанам і МВФ.

ВВП теж трохи зріс. Напевно, і тут без заробітчан не обійшлося. Адже, передані ними в країну і витрачені родичами майже десять мільярдів доларів стали далеко не останнім джерелом економічної стабільності на шляху рішучих реформ.

Офіційна інфляція, на подив, низька. Навіть не знаю, кому за це дякувати. Напевно, тим, хто її вміло рахує. А то сказати, що ціни не зростають, якось язик не повертається. До речі, тут ми не одні такі. Он, китайці з макроекономічними показниками вже давно працювати навчилися, і виходить дуже переконливо.

Ось, новорічне побажання само собою і дозріло. У короткостроковій перспективі нам залишається мріяти, щоб кількість заробітчан зростала, працювали вони краще і грошей слали додому більше. Щоб їх родичі в Україні жили вічно і ні в якому разі не вирішили возз'єднуватися сім'ями де-небудь в Португалії або Польщі. Щоб уряд не додумався обкласти перекази з-за кордону будь-яким податком. Інакше нашій макроекономічній стабільності може прийти кінець. Щоб МВФ, на відміну від простого українського люду, не втратив віри в реформи і не передумав нас підтримувати. Щоб професійні громадські працівники, навпаки, втратили віру в реформи і замість "комунікувати про цінності на локаціях" почали приносити користь суспільству. Хоч би і допомагаючи "амбасадорам" робітничих професій на польсько-португальсько-іспанських полях і будівництвах. Хотілося б чогось з приводу виборів побажати, але навіть не знаю ні з чого почати, ні чим закінчити. Та й, боюся, для всіх побажань місця в одній колонці не вистачить.

Ну, а в довгостроковій перспективі віримо, що патріотичне "За Україну!" рано чи пізно з передвиборного гідності і вагомого аргументу "за" перетвориться в щось само собою зрозуміле. Без чого жоден український політик навіть рот розкрити не посміє. А якщо так буде, то і народ за кордон тікати перестане, і маленькі обивательські радості довго чекати себе не змусять.

За Україну, в новому 2019 році!

Передруковується з дозволу автора