Понад 20 років влада ставилася до військово-морських сил, як до валізи без ручки

Небезпеку промосковського реваншу треба звести нанівець

Події листопада 2018 року в Керченській протоці знову стали для керівництва України несподіванкою. Хоча розрахувати кроки Росії після окупації і анексії Криму було не так уже й складно.

Зрозуміло було, що ворог спробує заблокувати Україну в Азовському морі (а після зведення Кримського мосту це стало неминучим). Ясно, що тепер буде намагатися заблокувати й північно-західну частину Чорного моря - Одесу, Миколаїв, Очаків, Херсон, - пише Ігор Лосєв для "Радіо Свобода".

Не треба бути глибоким аналітиком, щоб побачити, що відсутність українських військово-морських сил (формально вони існують, але практично без серйозного корабельного складу) веде до катастрофічних геополітичних наслідків. Коли Україну буде відрізано від моря, перетворено на провінційну державку з мінімальною геополітичною вагою, то й власний південь утримати стане дуже важко. Понад 20 років влада ставилася до ВМСУ як до валізи без ручки: нести незручно, а кинути шкода. Тому нові кораблі майже не будували, мовляв, дорого. Але відсутність флоту коштує набагато дорожче. Як кажуть британці: "Флот існує, тому багато чого не сталося". Мається на увазі поганого.

Владі й суспільству треба усвідомити просту істину: не буде потужного військового флоту – не буде в Україні моря, а відтак не буде й півдня. А власне море – то великий дарунок долі, бонус від історії. Країни без виходу до моря відчувають цю нестачу в економічному, логістичному і геополітичному розвитку.

Події в Керченській протоці дали ще й деякі інші уроки. В окупованому Криму чимало людей продемонстрували солідарність з українськими військовополоненими моряками. Незважаючи на міфи про тотальну проросійськість Криму, для багатьох там Україна дотепер залишається своєю країною, а українські матроси і офіцери – своїми хлопцями. Деякі експерти вважають, що російська влада саме тому швидко вивезла українських бранців з Криму до Москви – щоб не провокувати на півострові настрої співчуття до них.

Зараз у Києві визнають, що деякі регіони України було від 1991 року практично віддано на поталу російському пропагандистському зомбуванню. Передусім це стосується Криму. Наприклад, у Севастополі, місті з населенням у 370 тис. людей, видавалося і безплатно поширювалося два десятки проросійських пропагандистських газет. Вся преса Севастополя поділялася (за винятком друкованого органу ВМСУ газети "Флот України" і журналу "Морська держава") на патологічно антиукраїнську, гостро антиукраїнську і помірковано антиукраїнську.

Що принципово нового може додати нинішня пропаганда окупантів до тієї антиукраїнської вакханалії, що буяла в українському Криму за Кравчука, Кучми, Ющенка, не кажучи вже про Януковича? В цьому полягає своєрідний пропагандистський парадокс нинішнього Криму.

А деякі політичні діячі України виступили де-факто співучасниками російської пропаганди. Пам'ятаю, як були геть деморалізовані офіцери ВМСУ в Севастополі, коли чільний представник режиму Кучми Володимир Литвин, перебуваючи в Москві, заявив: "Безпеку України на Чорному морі може гарантувати Чорноморський флот Російської Федерації".

Участь багатьох кримчан у збиранні коштів, одягу, медикаментів і харчів для полонених українців, коли люди ризикували під відеокамерами ФСБ, засвідчує певний ментальний дрейф у Криму. Окупаційна влада тримається на насильстві й брехні, меншою мірою на фінансових подачках. І ще на невиразній політиці материкової України, якій поки що немає чим похвалитися перед співвітчизниками в Криму.

Чим Україна могла б їм допомогти? Чим посприяти позитивним ментальним процесам у Криму, де люди втомлюються боятися? Насамперед тим, що материкова Україна повинна стати прогресивною державою з суворо обмеженою корупцією і мінімальною бюрократією, де внутрішній ворог є ізольованим, а не процвітає на верхніх поверхах влади. А головне, де небезпеку промосковського реваншу зведено нанівець.

Але нинішня вакханалія промосковських пропагандистських ЗМІ в материковій Україні дає підстави стверджувати, що висновків із трагічної долі Криму і Донбасу не зроблено.

Текст скорочено

Copyright © 2018 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода