Хитруємо, тому перед кризою будемо голі і беззбройні

Замість інвесторів у нас армія кандидатів у президенти

От раніше, років вісім-десять тому, вийдеш, бувало, в неділю прогулятися базаром, а звідусіль тільки про одне й мова. Який президент для країни краще? Чи то східний, то чи західний, мужик чи жінка, з газом чи без, натурал чи гомосексуаліст. Словом, було, що обговорити. Переживав народ, нервував, вірив, що добро переможе зло, і готовий був битися на боці світлих сил до перемоги і останньої краплі крові.

"Добро", звичайно, було у кожного своє, залежно від віку, освіти, географії проживання та класової належності. Та й згадую я, безумовно, не про гламурні ринки, Бессарабку і Володимирський, де народ "елітний", у політичних розкладах обізнаний і на порожні обіцянки політиків не ласий. Мова про якесь невелике містечко, де базар, як і раніше, залишається центром провінційного життя, що притягує тижневий запас міських пристрастей, чуток і пліток, щоб у неділю виплеснутися у вигляді сформованої громадської думки, що визначає і спрямовує міщанське життя на наступний тиждень, до наступної неділі, - пише Іван Компан для NV.ua.

Тепер усе стало інакше. Суперечки закінчилися. Обіцянки "знизити і підвищити", хоч у два, хоч у чотири рази, більше смішать, ніж збуджують. Ну, хіба що пенсіонери іноді в черзі за дешевими овочами про субсидії пошумлять, та й розійдуться. Воно й не дивно. Чи розуміють люди, що хто б до влади не прийшов, з тих, хто зараз все на світі обіцяє, "діла все одно не буде". Немов прочитали вони на базарі витяги з останнього звіту МВФ про те, що чекає ринки, які розвиваються, в 2019-2020 роках. Та й зрозуміли, що немає у нашого майбутнього "гетьмана", хто б ним не став, жодного інструменту, щоб із кризою боротися. Як мінімум, у найближчі роки.

Що ж таке відбувається в світі, і як глобальні процеси зачеплять Україну, якщо простими словами пояснити?

По-перше, жорсткість монетарної політики з боку ФРС США веде до того, що відсоткові ставки зростають, а долар міцнішає. А це означає, що капітал стає дорожчим, і брати в борг стає все складніше. Долар за останній рік сильно зміцнився, і обслуговувати зовнішній борг, якого у нас під зав'язку, стало складніше. А якщо до погіршення ситуації у фінансовій сфері додати торговельні війни та інші глобальні геополітичні ризики, то все разом це загрожує перерости в справжню епідемію, що боляче б'є по не зовсім здоровому організму ринків, що розвиваються.

А нездоров'я, воно, перш за все – залежить від зовнішнього фінансування. І не одні ми такі. В середньому на ринках, що розвиваються, співвідношення державного зовнішнього боргу до ВВП становить 50%. В Україні цей показник значно вищий – 70%. Але мало того, що борги великі, так у багатьох країнах вони ще й короткострокові, а це завжди додатковий ризик, пов'язаний з можливими проблемами рефінансування. Ну й останнє – якість кредиторів. Як зволив висловитися МВФ, на ринках, що розвиваються, вони здебільшого "летючі". Як Фігаро, який сьогодні тут, а завтра там. Воно й зрозуміло. Адже завдання приватних кредиторів – не країни рятувати, а гроші заробляти. Тому й готові вони "літати" від одного зневіреного позичальника до іншого, хто більшу ціну запропонує.

То що ж робити? Посипати голову попелом і готуватися до катастрофи? Ну що ви, у жодному разі. Просто потрібно включити механізми захисту, які, на думку МВФ, мають стати відмінним буфером, що пом'якшують удари, зумовлені потрясіннями в глобальній фінансово-економічній системі.

"Що ж це за механізми?" – запитаєте ви. "Елементарно! – вигукне МВФ, – ось же вони: ефективні політики державного управління, золотовалютні резерви, фіскальна дисципліна, ліквідні місцеві ринки і сильна база локальних інвесторів".

Саме про них фонд десятиліттями твердить ринкам, що розвиваються. Хтось, як Польща, до порад прислухається і залишає клуб тих, що "розвиваються", побудувавши ефективну економіку. Хтось, як ми, хитрує і лукавить, а в кінцевому підсумку залишається абсолютно голим і беззбройним з огляду на кризу, що насувається. Без ефективних політик з виснаженими резервами, фіскальною системою, що заохочує створення "сірих зон", і повною відсутністю як внутрішнього фінансового ринку, так і локальних інвесторів. Зате замість інвесторів у нас о-го-го яка армія кандидатів у президенти, які щедро фінансують нездійсненні обіцянки, щоб протягом наступних п'яти років збирати дохід з багатостраждальної землі, яка за таких-то господарів ще якимось дивом виживає.

Шкода, звичайно! Ще років п'ять-десять таких "інвестицій" і на базар, взагалі, нікому ходити буде. Ну, хіба що де-небудь у Польщі або Португалії, щоб харчів якихось купити та позгадувати, як воно було там, удома.

Передруковується з дозволу автора