Якого пропагандистського дур-зілля треба нанюхатися, щоб вірити в "долар по 8"?

Замість того, щоб перед виборами гречку роздавати, краще б на ці гроші "культпросвіту" організували

У мене на дачі садівник садив дерева. З якоїсь незрозумілої причини він посадив три саджанці вишні просто посеред городу. Малесенький город, не більше десяти квадратних метрів, розбитий для різної зелені, кінзи з базиліком і петрушки, щоб з Києва не возити, був повністю знищений. Навіщо він так зробив, коли навколо, на ділянці, пустують сотки відмінної землі, на яких можна запросто розбити кілька вишневих садів, пояснити не може. Каже, що "так вийшло". Я спочатку думав, знущається. Ну знаєте, ця вічна нелюбов сільських до міських і все таке... Але ж ні, все гірше, - пише Іван Компан для NV.ua.

Ось їдеш у ці дні українськими дорогами, дивишся праворуч, ліворуч і острах бере. На кожному перехресті, в забутому богом провулку і навіть глухому куті "Мова, Армія і Віра йдуть у Наступ Новим Курсом". Скажіть на милість, кому адресовано ці порожні, пафосні, неправдиві гасла, тисячами розвішані по всій країні? Яким рівнем свідомості потрібно володіти, щоб повірити в долар по 8, кредити по 5 або газ по 90? Якого пропагандистського дур-зілля треба нанюхатися і дати себе переконати, що томосу, параду старої військової техніки і патріотичних гасел буде досить, щоб країна знайшла гідне місце в супертехнологічному третьому тисячолітті? На кого розраховані лінгвістичні ребуси на білбордах, зі словами, які скорочуються щотижня?

Але йдеться не про тих, хто обіцяє. Вони використовують методи, які дають результат. Хоч як сумно, але вся ця ахінея працює. А примітивізм гасел змушує жахнутися відсталості і неосвіченості тих, на кого вони розраховані. Заперечите, що це діє тільки на пенсіонерів, очманілих телевізором? Якби ж...

Останнім часом, багато бізнесменів старого гарту, які створили успішні бізнеси, як правило, ціною величезних моральних жертв і моральних поневірянь, почали щедро роздавати поради і охоче ділитися своїми заповідями з амвонів незліченних коворкінгів, хабів та інших "інтелектуальних" майданчиків. "То й нехай, – скажете ви, – чим би дитя не тішилося. Врешті-решт, що ж у цьому поганого?".

Погано те, що мораль руйнується. Адже заклики до прозорості і відкритості, виголошувані людьми, що добилися успіху завдяки чорнусі й корупції, звучать анітрохи не краще, ніж обурені заяви євробляхера на новенькому "Рендж Ровері". Який він, мовляв, не може дозволити собі чесно купити через грабіжницьку політику держави. І найгірше те, що ці одкровення і повчання, повні самомилування і банальностей. Що заміняють оригінальні думки й ідеї. На ура сприймаються аудиторією "молодих і перспективних". Тих, хто поведе країну в майбутнє. Що не кажи, а для будь-якої аудиторії завжди знайдеться свій "долар по вісім".

Ідея зрозуміла, немає сенсу копатися в усьому цьому далі і дивуватися що, наприклад, в українських бізнес-школах викладають люди, прикрашені різними гучними титулами і званнями, але про сам бізнес чули тільки зі старих підручників. А англійської мови дітей вчать викладачі, чиї власні знання обмежуються парою магічних фраз у стилі "май фазер із ен інджініер" і "Лондон із зе кепітал оф грейт британ". Таких прикладів і ситуацій сотні, якщо не тисячі.

То, може, замість того, щоб перед виборами гречку роздавати, гасла розвішувати та нескінченні семінари про лідерство проводити, краще на ці гроші "культпросвіту" якусь організувати, як за радянської влади. Адже вдалося тоді безграмотність перемогти, дивись, і зараз вдасться. А то, якщо інтелектуальна прірва, що відокремлює нас від розвиненого світу, продовжить рости, то вічно у нас посеред городу буде вишневий сад тіснитися, а навколо нього родюча земля бур'яном проростати. А все чому? Та тому, що "так вийшло"!

Передруковується з дозволу автора