Корупція – це хвороба. А ми з нею боремося, як з наркокартелями
Системний та стратегічний підхід може бути більш ефективним
Корупція - це хвороба суспільства. Тому підхід до боротьби з нею має бути системний, а не персональний.
Ось приклад який не працює. Арешт відомого політика чи бізнесмена, який фінансує одну з головних політичних партій. Якщо суд визнає цього політика винним у корупції та конфіскує активи, хто буде фінансувати партію? По суті, такий арешт – це оголошення війни. І до боротьби з корупцією додається боротьба політична. Якщо у партії достатньо влади – вона виграє. Політик уникне покарання, судова і правоохоронна система зазнає репутаційних втрат, а суспільство стане більш зневірене.
Приклад, який працює. Створення системи прозорих держзакупівель. Така система підвищує конкуренцію і зменшує можливості для виводу грошей з держпідприємств.
Підхід до боротьби з корупцією має бути системний, а не персональний
Чому попри шалений опір зробити систему прозорих держзакупівель вдається? А посадити відомого політика попри докази в корупції і суспільну підтримку боротьби – ні?
Економісти пояснюють це різницею в рівні згуртованості різних зацікавлених осіб. У прикладі з держзакупівлями система вводиться поступово і на початку не є дуже небезпечною для найбільш впливових корумпованих осіб. Такі чиновники і політики мають інші інструменти виводу грошей з держпідприємств чи держбюджету. І деякий час продовжать ними користуватись. Вони не сприймають реформ серйозно, порушують правила, ігнорують закон. Але з часом правила стають більш жорсткими – порушувати стає складніше. В цей момент – і тут я ще спрощую – починається політична боротьба за руйнування реформи держзакупівель. Через зміни до законів, публічний і приватний тиск на лідерів реформи, дискредитацію в суспільстві шляхом чорного піару в ЗМІ та соцмережах.
Але вже пізно. Бо створена велика група людей, яка буде захищати реформу. Політично, публічно, приватно. Хто ці люди? Ті, хто виграють від реформи. Це і (чесна) частина менеджменту держпідприємств, велика частина (чесних) чиновників, нові (та старі) політики і реформатори, які підтримали реформу. Це і нові компанії, що вийшли на ринок держзакупівель, недержавні організації, що розвивали та моніторять реформу, наукові установи, дослідницькі центри, та університети, що навчають людей новим правилам. А також журналісти, які пишуть про реформу.
У прикладі з фінансистом політичної партії складність полягає в тому, що з самого початку є пряма небезпека великій кількості дуже добре організованих людей. Вони знають, що можуть втратити. Як мінімум – дуже великі гроші. Як максимум – свободу. Тому тут є гарно організований супротив. І через це посадити конкретну впливову людину дуже важко.
Лідери змінюються, картелі знищуються, а на їхнє місце стають інші. Це не означає, що не потрібно боротись з картелями, проте цього недостатньо
Та якщо навіть посадити цю конкретну людину, у партії може бути можливість замінити її кимось іншим. Це трохи нагадує боротьбу з наркокартелями в Латинській Америці. Лідери змінюються, картелі знищуються, а на їхнє місце стають інші. Це не означає, що не потрібно боротись з картелями, проте цього недостатньо.
Персональна боротьба з корупцією важлива, та дуже складна і часто неефективна. Системний та стратегічний підхід може бути більш ефективним. Це означає обережно і детально планувати реформи так, аби на початку не було спротиву, щоб швидко створювались нові групи, які виграють від реформи і будуть її захищати. І щоб після цього реформа ставала більш жорсткою.
Зараз популярно говорити про дизайн-мислення. Ось і до реформ, спрямованих на боротьбу з корупцією, потрібен дизайн-підхід.
Коментарі