Або буде послідовна українізація, або безжальна русифікація. Третього не дано

Мова належить до найважливіших державних справ

Здавалося, що вже багатьох переконали у важливості української мови. Проте й дотепер російська в Україні де-факто залишається панівною.

Чому ж реальні досягнення не дають підстав для святкування перемоги?

Всі ці маргінальні співи про "солов'їну" та "калинову" нині лише дратують і нічого не дають для виконання великого національного завдання: перетворити українську мову на державну в усіх аспектах. Що охоплювала б усю територію держави без винятків і вилучень, - пише Ігор Лосєв для "Радіо Свобода".

Мова належить до найважливіших державних справ. Ще древні римляни казали: "Чия мова – того й влада" . Виходячи з цього постулату, легко з'ясувати, кому сьогодні де-факто належить влада в Україні.

Мало записати мовну статтю в Конституцію. Треба ще створити цілу систему державних інститутів, цілий механізм, який добрі наміри держави і суспільства втілював би в практичне життя. До речі, а яка державна установа на даний момент відповідає за стан української мови в Україні? Я не знаю. А хто знає?

Практично для всіх адміністрацій України (про відвертих українофобів казати не будемо) українська мова була чимось другорядним і периферійним. Чимось таким, чим можна було легко пожертвувати, зробити об'єктом політичних торгів і обміну на щось, на погляд політиків і чиновників, значно суттєвіше. Українська була тим, за рахунок чого міг завжди постати безпринципний компроміс. Нащо дражнити гусей через якусь там мову?

Держава Україна дуже часто дає зразки зневаги до української мови, демонстративні та національно-принизливі. Чого варті хоча б кадрові призначення? Якщо в Україні людина, яка геть не володіє державною мовою, може стати главою уряду (сумнозвісний "Азіров"), віце-прем'єром (Борис Колесников, який навіть у Львові вів наради російською, змушуючи місцевих начальників переходити на неї), міністром (Арсен Аваков і ціла купа імпортних "реформаторів" у структурах влади), генералом, шефом відомства, то всі розмови про відродження української мови втрачають сенс.

Влада цими своїми рішеннями ніби підморгує публіці – мовляв, не сприймайте серйозно все те, що ми з високих трибун базікаємо про важливість української мови, насправді все не так.

На жаль, чинна влада керується в мовній політиці не національними інтересами, а своїми егоїстично-електоральними поточного моменту.

Багато-хто думав, що мовно-політичні спекуляції і провокації залишилися в періоді до 2014 року. Помилилися. На виборах 2019-го все це повернеться, може, навіть у посиленому варіанті. Тим більше, що чинною владою така ворожа діяльність аж ніяк не придушується.

На вибори екстрено формується потужний антиукраїнський блок, який спекулюватиме на брехні про "важкий стан російської мови в Україні".

Події останніх років показують, що вибір українська нація має не дуже великий. Або планомірна, послідовна і неухильна українізація, або тотальна, нахабна і безжальна русифікація. Або – або. Третього не дано.

Досвід Криму і Донбасу демонструє, що чекає на Україну в разі, якщо, не дай Боже, ми побачимо подальші успіхи "русского мира". В Криму кількість українських класів у школах зменшилася у понад 40 разів. До анексії на півострові було 7 українських шкіл, нині – жодної. Росія веде тотальну русифікацію без сумнівів і дискусій, як паровий коток чавлячи все українське.

Не хочемо українізації? Тоді втратимо незалежність і матимемо те, що зараз Росія показує в Криму. Українізація має бути обов'язковим і дуже важливим елементом діяльності патріотичної влади України.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Текст скорочений