Чому цього разу не раділи, що нам знову вдалося позичити?

Стратегія "Пан або пропав!"

За маршами військових оркестрів, ревом техніки на параді та гуркотом найпатріотичнішого концерту в історії української поп-музики практично непоміченою залишилася новина про те, що Україна знову взяла в борг. Приватне розміщення облігацій на $725 мільйонів, з погашенням в 2019 році. Кажуть, що під 9,1-9,15%. Про вартість боргу в офіційному повідомленні Мінфіну - ні слова.

Цього разу все пройшло тихо, спокійно, без фанфар і славослів'я. Навіть закрався сумнів, що новий борг спробували приховати в гуркоті танків, пафосі святкових промов, - пише Іван Компан для NV.ua.

Навіть незвично! Адже вже давним-давно ми звикли бурхливо радіти кожному новому запозиченню, вважаючи його національним досягненням і переконливою фінансово-економічною перемогою над невір'ям і легкодухістю скептиків. Звідки ж така скромність цього разу? Невже ми змінили національну фінансово-економічну доктрину та припиняємо жити в борг? Невже це приватне розміщення короткострокових облігацій стало тією останньою фінансовою краплею, тим останнім разом, який, нарешті, відкриє дорогу до економічного відродження України? Сумнівно... Стан державних фінансів такий, що без "п'ятірки до зарплати" нам не прожити.

Навіщо брали? Як офіційно висловився Мінфін, взяли заради того, щоб "задовольнити свої короткострокові потреби у валютній ліквідності, а також отримати переваги від гнучких умов залучення коштів". І навіть інтелігентне виправдання знайшли, прикрившись "умовами нестабільності міжнародного ринку капіталу для країн, що розвиваються". Це, мовляв, турки своїм безвідповідальним популізмом човен розгойдали, а нас, пасажирів, просто нудити почало.

Ринки, що розвиваються, звичайно, нестабільні, що й казати. Але тільки про майбутні виплати боргу ми знали заздалегідь. Як і про те, що золотовалютні резерви невеликі. Діра в бюджеті теж не за останній тиждень утворилася. А на співпрацю з МВФ і проведення реформ ми давним-давно наплювали. Ось тепер і залишається плоди пожинати та гнилими нитками дірки латати.

А джерел для порятунку майже не залишилося. МВФ просто так грошей не дає, наполягає на реформах. Без Фонду інші донори теж не дають. Банки українські, особливо державні, вже наїлися внутрішнім боргом, скільки ж можна. Громадяни рідній державі в борг давати не поспішають, і в чергу за ОВДП не шикуються. Залишилося тільки йти до "провідних міжнародних інвесторав" (термінологія Мінфіну) і проявити "гнучкість".

Тепер, головне питання! Що звичайним українцям від усього цього? Отримані $725 мільйонів і анонсований приїзд МВФ у вересні, найімовірніше, дозволять утримати гривню на нинішньому рівні. Так що, на якийсь час колапс відсунеться і можна буде спокійно, без стресу, насолодитися наступаючою золотою осінньою порою і літаючим павутинням бабиного літа.

Потім залишиться сподіватися на МВФ і вірити, що вийде його переконати, догодити, обдурити, шантажувати Росією. Якщо МВФ дасть грошей, то до кінця року у нас з'явиться хоч якась можливість утримати гривню на плаву. І, швидше за все, про нинішню позику вже ніхто і не згадає. Ну, хіба що "злі язики", які будуть наполягати, що вона обійшлася нам на $40-50 мільйонів дорожче, ніж гроші Фонду.

Ну, а якщо грошей від МВФ не буде, тоді печаль-туга. І, взагалі, вже ніхто ні про що і ні у кого не питатиме. Всі будуть дуже зайняті, бігаючи по обмінниках в надії купити долар-другий.

Так що, з точки зору дуже короткострокової державної стратегії під назвою "Пан або пропав!", таке розміщення - мудрий і своєчасний крок уряду. Ну і непоганий сигнал ринку про справжній стан справ у державних фінансах.