Одна помилка за іншою – Путін заганяє себе в пастку

Рубль летить під три чорти, "іскандер" уже не сміються, антисанкції не допомагають

Російські політики та експерти змагаються у втішних коментарях щодо нових американських санкцій. І російська фінансова система досить міцна, щоб ці нові санкції витримати. І російській економіці ці нові санкції тільки на користь підуть. І взагалі, це все Трамп спеціально придумав, щоб пом'якшити можливий ефект від введення Конгресом так званих "санкцій з пекла". Ось це дійсно страшні санкції, страшнючі просто. А нові санкції – не такі страшні. І взагалі президент США сам може вирішувати, які з них вводити, а які ні. І, звичайно ж, він найстрашніші не введе. А найстрашніші взагалі будуть через три місяці, а може, і не буде їх зовсім. А потім і склад Конгресу зміниться. І новий склад Конгресу вже не буде таким русофобським...

Не впевнений, що я все перерахував. Просто не встигаю стежити за трісконею антисанкційної пропаганди. Але коли все це чую, то завжди згадую розмову з Жозе Рамушом-Ортою, ще не нобелівським лауреатом і вже тим більше не президентом Східного Тимору, а просто політичним емігрантом, - пише Віталій Портников, для "Радіо Свобода".

Не встигаю стежити за трісконею антисанкційної пропаганди в Росії. І російська фінансова система досить міцна. І взагалі, це все Трамп спеціально придумав

Я намагався зрозуміти, чим Рамуш-Орта керується, коли випромінює впевненість у невідворотності незалежності своєї країни – тоді анексованої індонезійської провінції. Режим генерала Сухарто в Індонезії виглядав не менш міцним, ніж сучасний путінський. Повстанці були розгромлені, їх лідери заарештовані. Індонезія не звертала ніякої уваги на протести світової спільноти, а деякі представники цього самого співтовариства визнали законність анексії Східного Тимору. Яка незалежність?

Рамуш-Орта тоді пояснив мені одну просту річ. Він сказав, що такій великій і сильній країні, як Індонезія, просто за визначенням не потрібен був конфлікт зі світовим співтовариством через Східний Тимор. І сам Східний Тимор, бідний і відсталий, теж був не потрібен. Що рішення про анексію демонструє деградацію індонезійського політичного режиму. І якщо допущена одна серйозна помилка, то неодмінно будуть допущені й усі інші. Режим впаде, Східний Тимор отримає свободу – резюмував мій співрозмовник. І виявився абсолютно правий.

Якщо допущена одна серйозна помилка, то неодмінно будуть допущені й усі інші

Щось подібне зараз відбувається і з російським режимом – при всій його видимій міцності. Одна помилка слідує за іншою – і режим сам заганяє себе в пастку. Зрозуміло, що на тлі загострення відносин із Заходом і дискусій навколо санкцій не було ніякої необхідності труїти Скрипалів, що призвело до нового витка конфронтації і – що найголовніше – до введення в дію "автоматичного" закону проти країн, які застосовують хімічну зброю. Ясно, що введенню в життя найбільш згубних для російської економіки санкцій можна запобігти переговорами з Вашингтоном. Однак вести такі переговори означає визнати відповідальність за отруєння Скрипалів. А значить, нехай краще будуть санкції, ніж консультації.

Варто згадати, як все це починалося. Як усією країною сміялися над Заходом після анексії Криму, як фраза "не смішіть мої "Іскандер" стала мемом російської пропаганди. як запевняли, що санкції тільки допоможуть розквіту економіки, як очікували, що санкції ось-ось скасують. Європейцям набридне втрачати гроші, Трамп прийде, щось там ще... Зараз про всі ці очікування ніхто і не згадує. Весь інтерес звівся до надії, що нові санкції будуть не набагато страшнішими за попередні, що якихось наслідків вдасться запобігти.

Весь інтерес звівся до надії, що нові санкції будуть не набагато страшнішими за попередні, що якихось наслідків вдасться запобігти

І в цьому немає нічого дивного.

Індонезійський президент генерал Сухарто був політиком сильнішим за Путіна – але утнув дурницю зі Східним Тимором, тому що до моменту його анексії був уже в похилому віці, провів довгі роки на посаді глави держави і втратили зв'язок з реальністю і здатність до довгострокового прогнозування. Путін – такий же Сухарто, тільки російський. У нас просто не вистачає мужності сказати самим собі, що захоплення Криму не було якимось там світовим злом і зловісним задумом, а просто навіженством, звичайною дурістю, нездатністю прораховувати наслідки.

Вся віра в похмурий геній Путіна ґрунтується на елементарному небажанні Заходу вступати в серйозний конфлікт з маргінальною деспотією, що знаходиться на периферії світової економіки. Але як тільки західний велетень дратується і ворушить мізинцем, в російській Ліліпутії все миттєво руйнується. І рубль летить під три чорти, і "Іскандери" не сміються, і антисанкції не допомагають. І все це настільки просто, настільки елементарно, що я міг би тільки дивуватися, як мільйони людей не бачать очевидного. Міг би, якби не виріс у Радянському Союзі, де теж ніхто нічого ніколи не хотів помічати.

В російській Ліліпутії все миттєво руйнується

Тож я не дивуюся, я жахаюся. Невідворотність катастрофи очевидна просто тому, що російська влада не здатна до генерації нічого іншого, крім помилок. А російська "агресивно-слухняна" більшість не здатна помітити ні самих цих помилок, ні їх наслідків.

Усе інше – просто справа часу.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Іван Семесюк Художник, письменник, музикант
Ольга Товпенко Психолог
Ірина Губеладзе Дитячий і сімейний психолог
Олексій Ковжун Медіаексперт
Погода