США і Росія поширилися в дурні. Зеленському - теж не позаздриш

Знов за рибу гроші - дивуємося ми з так званого мирного плану Росії та США. А що, якщо ця анкоризька чернетка - лише привід для зустрічі російського представника з американцями напередодні запровадження санкцій, в останній надії їх відтермінувати? Що насправді хотіли Путін і Трамп і чи вдалося їм досягти бажаного?

Не тільки доля, але й сам остаточний зміст нового "плану миру" американського президента Дональда Трампа залишаються невизначеними. Перемовини американських представників із українською делегацією та європейцями тільки починаються. Схоже, що для українського президента Володимира Зеленського та його офісу цей план був справжньою несподіванкою - незважаючи на те, що у Вашингтоні стверджували, що обговорювали зміст пропозицій із українцями. Але єдиним іноземцем, із яким на стадії підготовки плану міг спілкуватися представник президента Трампа Стів Віткоф, залишається російський спеціальний представник Кіріл Дмітрієв.

Втім, Дмітрієва направляли до Вашингтона зовсім не для того, щоб працювати із Віткофом над мирними планами, а для того, щоб домогтися скасування чи хоча б відкладення санкцій проти найбільших російських нафтових компаній "Роснєфть" та "Лукойл". З цим завданням Дмітрієв не впорався. Трамп не тільки імплементував санкції, але й пообіцяв запровадити нові, жорсткіші. Але план Дмітрієва у Білому домі сприйняли позитивно й вирішили із ним працювати.

Як це вже було у контактах Віткофа з росіянами, спеціальний представник президента Трампа помилково вирішив, що Путін сповнений рішучості завершити війну, бо злякався американських санкцій. Невипадково оприлюднення американського плану у медіа фактично співпало із днем остаточної імплементації санкцій проти "Роснєфті" і "Лукойла". Мовляв, Путін прийде до нас із проханням скасувати санкції в обмін на завершення війни, а ми йому - комфортні умови миру, які вже давно пропонував президент Трамп й українську згоду з цими умовами. Вуаля!

В результаті - пошилися в дурні обидва президенти, і російський, і американський. Путін залишився із санкціями, які погрожують йому серйозними втратами для бюджету. А Трамп залишився без путінського бажання завершувати війну в обмін на скасування санкцій. І тепер для американського президента переконувати Україну прийняти принизливі умови миру, які насправді більше нагадують умови капітуляції, немає ніякого сенсу. Ну уявимо собі, що Трамп "дотиснув" Зеленського і примусив українського президента погодитися із умовами, які не будуть сприйматися більшістю українців і незрозуміло як оформлюються юридично. А Путін прогнозовано не погодився із американсько-українською угодою.

Але й Зеленський в не дуже простій ситуації. Для українського президента важливо не погодитися із американськими (а швидше російськими) умовами, які ставлять під сумнів український суверенітет і зовсім не виключають повторення агресії - і разом із цим не розсваритися із президентом Сполучених Штатів і не отримати у відповідь відмову у розвідувальній інформації та військовій допомозі. Саме тому найближчі дні будуть повʼязані насамперед із вирішенням цієї непростої задачі. Але Зеленського має заспокоювати те, що він у цьому лабіринті зовсім не один.

Якщо реально подивитися на речі, можна побачити, що ми маємо справу не із планом Трампа, а із планом для Трампа. Стів Віткоф склав цей непрофесійний документ для того, щоб довести Трампу свою ефективність - тим більш важливу на тлі можливої руйнації мирного процесу на Близькому Сході. Марко Рубіо намагається залишатися в процесі, щоб зберегти прихильність американського президента. Ті ж мотиви керують і віцепрезидентом Джей Ді Венсом, який майже і не приховує, що бачить себе спадкоємцем Трампа і намагається продемонструвати очільнику держави свою ефективність: відволікти увагу громадськості від скандалу із "файлами Епштейна" гучною перемогою у стилі Трампа-миротворця.

При цьому і Венс, і Віткоф буквально гадки не мають, чим займаються, а Рубіо прекрасно розуміє, що за такого підходу у них нічого не вийде, але просто не може це продемонструвати чи навіть артикулювати, щоб раптом не викликати гнів Трампа. Адже американському президенту йдеться не тільки про мир в Україні, а й про Нобелівську премію, яка після повернення до Овального кабінету з незрозумілих причин перетворилася для Трампа на навʼязливу ідею.

Так чи означає це, що миру в Україні взагалі не можна досягти в осяжній перспективі? Ні, не означає. Деградація енергетичного і економічного потенціалу Росії рано чи пізно поставить крапку на її можливостях продовжувати війну, і тут свою роль можуть грати як західні санкції, так і українські удари по російських енергетичних обʼєктах. А от мирні плани, які принижують Україну й винагороджують Росію за її жорстоку й невмотивовану агресію, тільки стимулюють Путіна до продовження війни.

Оригінал