Америка ідеальний ворог для Кремля

Саміт в Гельсінкі – багато галасу з нічого

Цирк поїхав. Вогні погасли. Трамп і Путін розпрощалися. Всі, хто може писати, відписали на тему їх побачення. І ось, що цікаво: світ день і ніч обговорював (і все ще продовжує) захід, який навіть не можна назвати подією. Йдеться про зустріч лідерів держав, які не мають повноцінних відносин. Йдеться про зустріч, яка нічого не може змінити ні в стосунках Росії і Америки, ні в світовій політиці.

Причина? Не тільки відсутність інтересів, які б об'єднували Америку і Росію (перш за все економічних), спільного політичного порядку денного і єдності стратегічного бачення. Не тільки те, що обидва лідери не здатні на компроміси, які неминуче підірвуть їх лідерство. Ось піди Трамп на угоду з Путіним і його негайно звинуватять у зраді американських інтересів. Погодься Путін на здачу позицій, і він втратить обличчя і ореол термінатора, який так довго створював. А як вийти з конфронтації без взаємних поступок?

Російсько-американські саміти приречені тому, що російська система заточена на відтворення через пошук ворога. Америка є для Кремля ідеальним ворогом. І не тільки тому, що є світовим шерифом (хто ж любить шерифів?), але й тому, що цілком передбачувана і до сих пір її можна було дражнити і смикати за хвіст без загрози отримати здачу. Правда, як ми бачимо сьогодні, і у ледачого шерифа може лопнути терпіння.

Так, що надії одних, що саміт "Трамп-Путін" призведе до розрядки, навряд чи виправдаються. При системній ворожості будь-яка розрядка завершиться черговим взаємним роздратуванням. Як бувало не раз. А страхи інших, що Трамп все продасть Путіну, тим більше не обґрунтовані - американський істеблішмент дезавуює всі жести президента, які не вписуються в жорсткий курс щодо Росії. Як він це робив досі.

Як же тоді оцінювати обіцянки лідерів почати "відновлювати довіру", які вони виголосили в Гельсінкі на заключній прес-конференції? Зі здоровим скептицизмом і іронією. До речі, президент Путін був більш стриманий в своїх очікуваннях нормалізації. А ось президент Трамп не міг стримати нестримного оптимізму: "Відносини змінилися... Будемо часто зустрічатися... Ми вирішимо всі проблеми!".

Трамп фактично взяв сторону російського президента в питанні, яке трясе Америку. Йдеться про звинувачення Росії у втручанні в американські вибори. Трамп підтримав Путіна, а не власне ФБР, чим злякав американську частину аудиторії. Трамп порахував "приголомшливою" пропозицію російського лідера про спільне розслідування російського "сліду" в американських справах. Кремлю пощастило з партнером по діалогу! Можна тільки уявити, скільки локшини можна було повісити на трампівські вуха в ході двогодинної особистої бесіди президентів!

Крім Трампа, який розважав і вражав публіку, нічого істотного саміт так і не народив. План створити групи експертів, бізнесменів та інших професій, які б відновлювали співробітництво, виглядає, як повернення до знайомої рутині. Такий процес російсько-американських відносин, який зазвичай закінчується одним і тим же: сторони починають з'ясовувати - хто кого поважає і чому не поважає. І виявляється, що говорити нема про що, бо сторони дотримуються різних поглядів навіть про те, що вважають спільним інтересом. Можна бути впевненим, що і цього разу все повернеться до ритуалу взаємної підозри.

Значить, Росія приречена ворогувати з Америкою, виснажуючи свої ресурси? Росія генетично невиправна, стверджував найповажніший в Америці знавець Росії Річард Пайпс. Хоча, ні - росіяни хочуть нормального життя і втомилися шукати ворогів. А ось російська правляча еліта дійсно генетично запрограмована. Вона не може виправдати своє правління без претензій на державність. А державність для неї - зовсім не економічне благополуччя народу. Державність - це співвіднесення себе з американською елітою. Це можливість гавкати на Америку (але без загрози отримати відповідь). Це антиамериканізм - як спосіб лікування власної неповноцінності.

Співвіднесення з Америкою, єдиною світовою наддержавою, діалог з нею або ворожнеча з нею - це і є легітимація російського лідерства. Ви скажите: але ж до Путіна приїжджають Меркель, Макрон і інші світові політики. Цього мало для повноцінного відчуття державного лідерства. Саміт з американським президентом для російського лідера (причому, будь-якого) - це і спосіб задоволення власного марнославства, і системна потреба, і відтворення зв'язку з радянським минулим, яке продовжує визначати російську політику, зберігаючи надії на російсько-американський паритет.

Але ж Кремль, навіть перебуваючи в постійному пошуку ворога, не хоче конфронтації з Америкою, скажете ви. Звичайно, ці хлопці не камікадзе. Значить, мова буде йти про спроби знайти спосіб балансування на межі конфронтації. А краще її імітації: фейкова боротьба з американським гігантом і одночасно дружні посиденьки з ним в рамках світового "Концерту". Це філігранна гра. Правда, останнім часом вона погано йде у Кремля.

Крім того, виникає ще одна проблемка. Адже Трамп, продовжуючи лінію Обами, намагається звільнити Америку від світових зобов'язань і затягнути країну в свою раковину. Значить, звільняється місце глобального шерифа. Росія в силу своїх можливостей і нелюбові навколишнього світу вже не може претендувати на цю роль. І хто ж може зайняти місце Америки? Тільки Китай. А тоді всім мало не покажеться. Навряд чи ця перспектива може здатися привабливою і для російської еліти, яка все шукає кого б хвицнути. Китай не хвицнеш.

Тож, Боже, бережи Америку!

P.S. О так, саміт в Гельсінкі. Та забудьте про нього.

Оригінал