Світ став заручником "російської рулетки". Потрібно готуватися до нових штормів

Москві доведеться піднімати планку ще вище. З цієї пастки Росії не вибратися

От же ж Путін! Уже місяць тримає світ у заціпенінні. А ми гадаємо, що буде далі. Ось вони з Байденом переговорили. І, здавалося, все перейде у дипломатичне спілкування. Але Росія викликала шторм не для того, щоб задовольнитись обіцянкою знову отримати саміт.

Йдеться навіть не про конфлікт Росії та Заходу щодо України. Сам конфлікт — наслідок системної кризи у відносинах Росії та Заходу. Криза викликана несумісністю їх уявлень про мир та свою безпеку. Тому завершення "битви за Україну" не обіцяє заспокоєння. Для цього потрібно, щоб одна зі сторін протистояння відмовилася від своєї сутності.

Путіну вдалося засадити Байдена за стіл переговорів, вдавшись до ескалації "напруги". Привід для ескалації виглядає блефом. Ніхто не збирається приймати Україну до НАТО — поки. Вірити в те, що Україна загрожує Росії, те саме, що вірити в нашестя прибульців. НАТО втратило драйв. Якщо тільки російська гра "хто моргне першим" не змусить НАТО підкачати м'язи.

Виникає запитання: якщо привід для шуму — обманка, то чого хоче Москва? Немає сумніву, що Путін не готовий переварити, що Україна може опинитися усередині ворожого блоку. Але Україна для Кремля — привід для більш амбітного порядку денного.

Зацементувавши єдиновладдя, Кремль прибудовує до нього нову геополітичну опору. Без цього владна конструкція шкутильгає. Отже, треба скинути європейську систему безпеки і забезпечити Росії свій режим самозахисту. Це перегляд результатів холодної війни.

Перетворення Росії на "фортецю" вимагає, щоб сусідні держави оточили Росію "санітарним кордоном". Для Москви це означає їх демілітаризацію — "як тих, що входять, так і які не входять до Північноатлантичного альянсу". Коротше, треба здати НАТО на брухт. Крок у цьому напрямі означатиме і вплив Росії на політичні процеси всередині її "санітарного кордону". Але закриваючи своє суспільство від західного впливу, Кремль зберігає пострадянську новацію: механізм використання західного економічного підживлення.

Хіба це не дотепно: зробити Захід не лише економічним ресурсом Росії, а й гарантом життєздатності російської вертикалі. "Північний потік-2" та сфери впливу в одній склянці!

Хіба не справляє враження мистецтво змусити США платити Москві поступками за ненапад на Україну?!

Але є пастка, в яку може потрапити Кремль. Прагнення перебудувати світ силою загрожує позбавити Росію західного підживлення, а російську еліту — західного "дому". Чи готовий Кремль на цей ризик?

Тест на здатність Заходу до поступок і на готовність Росії тримати рушницю напоготові триває. Мабуть, Кремль керується тим, що Захід втратив здатність до бійки. У Кремлі чують західні голоси, які закликають до "розуміння" Путіна. Представник адміністрації Байдена зізнався, що Вашингтон "хоче дати Путіну багато з того, що той хоче". Зрозуміла спроба Москви "дотиснути". Але ж можна противника "дотиснути" до прагнення дати відповідну відповідь.

Байден шукає компромісну формулу. Байден балансує, прагнучи не провокувати Кремль. Його завдання — досягти єдності союзників щодо стримування Росії, а союзники не поспішають псувати відносини з Москвою.

12 грудня G7 обіцяла "величезні наслідки" у разі російської "агресії проти України". Держсекретар Блінкен уточнив: Захід готовий "йти на кроки, яких утримувався у минулому". Але 13 грудня виявилося, що Рада ЄС так і не домовилася, чи включати до пакету антиросійських санкцій одну з найважчих — зупинення "Північного потоку-2". Більш того, підтримка західними державами "повного здійснення Мінських угод", які Москва і Київ трактують по-різному, говорить про те, що Захід не має компромісу, який би всіх влаштував.

А Москва, задерши планку вимог, уже не може відступити без втрати обличчя. Західні лідери болісно шукають відповідь на виклик, який може визначити їх подальшу долю. І поки що знайти його не можуть.

На очах відбувається тестування ефективності двох форм примусу — загрозою війни та загрозою санкціями. Військова міць держави, для якої така міць є її несучою опорою, входить у конфлікт з економічною міццю найрозвиненішої цивілізації.

Кремль випереджає Захід, змушуючи його реагувати із запізненням. Західна реакція, будучи результатом погоджень, зазвичай виглядає ватною. Але сьогодні, створивши крещендо, Кремль змушує Захід бігти швидше.

Мова не просто про геополітичну гру "Хто кого?". Йдеться про завершення путінського проєкту щодо відтворення системи єдиновладдя, яка ставить свої умови Заходу та використовує Захід для виживання. Хіба Путін може кинути конструкцію недобудованою? Тим більше, коли Захід загруз у власній кризі. Щоправда, кремлівська атака може допомогти ліберальним демократіям повернути подих. Але коли і якою ціною?

Яким би не був компроміс Росії та Заходу, він не вирішує питання нашої несумісності. Потрібно готуватися до нових штормів. Москві доведеться піднімати планку ще вище — зниження планки сигнал слабкості. З цієї пастки путінській Росії не вибратися.

Чи знайде Захід відповідь на виклик супротивника, для якого шантаж загрозою сили стає формою життя? Поки невідомо. Ми ще повинні дізнатися, чи має рацію Путін, вірячи в занепад Заходу. Але історія цивілізацій свідчить, що зрештою перемагає та, яка думає про майбутнє, а не йде у минуле.

А поки що не лише українці, але ми всі стали заручниками "російської рулетки". І всі ми можемо стати її жертвами.

P.S. Як свідчать опитування Левада-центру (названого іноагентом) лише 16% опитаних вважають, що війна з Україною підніме авторитет Путіна серед росіян.

Оригінал