Україну цілеспрямовано штовхають до самогубства

Коли вони хочуть нас вбити, а ми хочемо жити – компроміс неможливий

Дедалі частіше можна почути заклики до миру. До абстрактного миру без вказівників про умови та наслідки. Про мир говорять псевдоексперти, політики і вихідці з народних мас. "Ай-яй-яй, Партія війни хоче війни. Людоньки, рятуйте Батьківщину від посягань на наше мирне життя!", - закликає претендент на пост головнокомандувача.

Пропозиція до примирення сприймається частиною суспільства як заклик до капітуляції. І не дарма. Але найбільшу небезпеку становлять журналісти, які б мали бути охоронцями української демократії, коли починають гратися в діалоги з ворогом, коли свідомо перекручують основні права та свободи людини задля просування ворожих меседжів. Скандал навколо діяльності НСЖУ та плідної співпраці цієї журналістської організації з ОБСЄ на ниві примирення, зайвий раз доводить, що розмовами про пошук порозуміння з "російськими колегами" прикривається робота росіян з українською аудиторією, - пише Лариса Волошина для espreso.tv.

Останній приклад - велика конференція ОБСЄ, яка пройшла 26 червня в Києві. Мало того, що на ній примудрився виступити представник Міністерства закордонних справ Росії Максим Буякевич, який публічно зізнався, що приїхав на конференцію для того, щоб "сплотить русских и украинских журналистов". Так назва заходу - "Посилення свободи і плюралізму засобів масової інформації в Україні під час конфлікту в країні та навколо неї" - вже не натякає, а зухвало констатує, що в Україні має місце внутрішній конфлікт. Тому Росія тут, хоч і зацікавлена, але все ж таки не ключова сторона. Якби це було не так, якби міжнародні експерти розглядали Російську Федерацію у якості винуватця міжнародного конфлікту, в програмі конференцію була б хоч одна панель, на якій говорилося б про свободу слова та плюралізм думок у російських ЗМІ.

Попри те, що багатьом професійним журналістським функціонерам в міжнародних організаціях хотілося б, щоб події в Україні висвітлювалися б як внутрішній конфлікт - без згадування Росії та її ролі, без різких заяв та засудження росіян за брехню та роздмухування війни, - не варто одразу ж відкидати визначення "конфлікт", за яким проросійські медійники ховають словосполучення "російська збройна агресія проти України". Давайте розглянемо ситуацію з точки зору конфліктології. Конфліктом називається зіткнення протилежних інтересів і поглядів, яке викликає напруження і крайнє загострення суперечностей між сторонами, що призводить, в свою чергу, до активних дій, ускладнень та боротьби між ними.

Конфлікт — це завжди ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Будь-яке розв'язання конфлікту починається з визначення ключових несумісних між собою інтересів сторін. Якщо Україна прагне рухатися європейським вектором розвитку, модернізувати державу, розвивати свою культуру, мову, зайняти достойне місце в регіоні та світі, а Росія прагне, щоб ніякої України не було взагалі, тому що при наявності незалежної держави у них "не росте" імперський проект - то який тут можливий компроміс? Згадаємо слова Голди Мейєр: "Коли вони хочуть нас вбити, а ми хочемо жити - компроміс неможливий".

Для того щоб почати процес "примирення" необхідно прибрати прагнення сторін на взаємознищення. Ось тільки Україна не загрожує Росії і не спрямовує всі наявні у неї ресурси на знищення сусідки. Це не Україна напала на Росію. Тому "примиряти" треба того, хто поставив собі за національний інтерес повне знищення опонента. В логіці улюбленого нашими міжнародними функціонерами визначення подій в Україні як конфлікту, учасники конференції мали б закликати в першу чергу російських журналістів бути об'єктивними та не перетворювати журналістику на пропаганду ненависті та війни.

Вони б мали закликати до примирення московитів, а не українців, які як раз намагаються вийти з конфлікту, відмежувавшись від Росії раз і назавжди. Але нічого подібного не відбувається. Тож, коли представник ОБСЄ зі свободи ЗМІ Арлем Дезір зараз відхрещується від запрошення росіян в українську столицю на розмови про свободи в Україні "під час конфлікту в країні та навколо неї", це звучить геть непереконливо.

Насправді, якщо оцінювати дії "примирителів" в рамках теорії конфлікту, то стає зрозумілим, що закликаючи виключно Україну припинити спротив іноземній агресії, вони підіграють іншій стороні конфлікту. Якщо немає спроб вплинути на стан ЗМІ в Російській Федерації, якщо не звучать заклики до російських "колег" прибрати з інформаційного простору поставлену Кремлем ціль на продовження агресії проти України - ні про яке залагодження конфлікту мови бути не може. Це робота на окупанта, яка під псевдодемократичним соусом подається як боротьба за свободу слова та мир у всьому світі.

Це маніпуляція та брехня, спрямована на знищення однієї зі сторін конфлікту на користь іншої.

Перед нами класичне зловживання правом та спонукання жертви агресії до національного самогубства. Україну цілеспрямовано штовхають до поразки.

Причому роблять це ті, хто мав би захищати права, свободи та принципи демократії - журналісти. Ось чому, "примирення" та казочки про внутрішній конфлікт в Україні, поговорити про який запрошують росіян - це антиукраїнська діяльність, ворожа дія, альянс з агресором. Саме як російських військових союзників треба сприймати тих, хто закликає українців до миру під час гострої фази міжнародного конфлікту, який почали та продовжують не вони.

Країні-агресору вкрай важливо, щоб українці дивилися на Україну російськими очима. Програми співпраці між українськими та російськими медіа-організаціями, які впроваджує ОБСЄ, в цьому випадку виступають у якості широко розкритих дверей, через які навіювання зневаги до держави, зневіра, прагнення скорішої капітуляції перед російським окупантом проникає в український інформаційний простір. Захищати суспільство та державу від поразки в такий ситуації стає не правом, а обов'язком кожного, хто взяв собі за професію служіння суспільним інтересам.

Перше, що мають зробити журналісти в такий ситуації - це дати бій ворожому дискурсу в межах власної спільноти. Не може бути жодного плюралізму у питанні: "Жити українцям чи померти?". Ті, хто прагнуть знищення української державності мають бути відкинуті на професійний маргінес. Навіть якщо ними опікуються провокатори примирення з міжнародної журналістської "тусовочки" поціновувачів Путіна.