Треба забезпечити чітке розмежування між інститутом президента і виконавчою владою.

"Яка може бути конституція між друзями?!" - так в кінці XIX століття сказав конгресмен Тімоті Кемпбелл президенту США Гроуверу Клівленду, коли той відмовився підтримати антиконституційний законопроект. Звучить дуже злободенно для нас. В українських реаліях нехтування Основним Законом стало нормою. І цей сумний факт - перше, що спадає на думку в день, присвячений цьому найважливішому для країни акту законодавства.

Про Конституцію у нас прийнято згадувати лише для того, щоб звинуватити опонентів влади в неповазі до неї. Причому це відбувалося до цих пір при будь-якій владі, навіть коли біля керма виявлялися вчорашні опозиціонери, що страждали від такого свавілля.

Відновлення авторитету Основного закону - ось найперше із завдань на найближчий час. Конституції США більше двохсот років, цілий ряд її положень багато хто вважає анахронічними, але ніхто в американській політичній системі не наважується відверто ігнорувати цей документ.

При всіх своїх вагомих недоліках українська конституція заслуговує на повагу. Багато її положеннь і двадцять два роки тому, і зараз цілком вважалися і вважаються такими, що відповідають найвищим європейським стандартам. Дотримуйся їх можновладці, і багатьох потрясінь нашій країні вдалося б уникнути.

Ключова проблема цього документа криється в особливостях її прийняття, і, ще більше, пізнішої переробки.

Закон в 1996 році став плодом складних компромісів між президентом Леонідом Кучмою і тодішнім складом парламенту. Через це принципи поділу влади і механізми їх функціонування були прописані з безліччю протиріч.

Ситуацію багаторазово збільшило перетворення змін Конституції в політичний інструмент врегулювання кризи, породженої виборами 2004 року і першим Майданом. Тоді заради виходу з клінчу між різними групами еліт документ буквально правили на коліні перед голосуванням у Верховній Раді. Тому запланований розумний перехід до парламентської республіки європейського зразка був здійснений вкрай непослідовно.

Наслідки цього ми всі відчули в першій половині 2010 року, і потім знову в останні роки, коли спочатку Віктор Янукович, а потім Петро Порошенко стали грати в політичному процесі набагато більшу особисту роль, ніж має на увазі статус глави держави в парламентській республіці. Тому наступне важливе завдання - усунути цю гібридність і забезпечити чітке розмежування між інститутом президента і виконавчою владою.

Глава держави не може бути одночасно арбітром, тренером і ще й форвардом. За таким плутаним правилам збалансована повноцінна гра відбутися не може. Зокрема, парламенту, нарешті, має бути надано виключне право повністю формувати склад уряду, призначати глав Національного банку та Генеральної прокуратури. Не менший виклик підкріпити чинну поступову бюджетну децентралізацію скороченням можливостей центральної влади не просто контролювати, а спрямовувати діяльність органів місцевого самоврядування. Це шлях, яким пройшли практично всі країни-члени Європейського союзу.

Однак необхідний для припинення низки нескінченних політичних криз процес прийняття нової Конституції повинен проводитися таким чином, щоб з водою не вихлюпнути дитину. З нового Основного закону не повинні зникнути важливі положення про соціальний характер нашої держави, про гарантії прав національних і мовних меншин, про неприпустимість цензури та багато інших. Тому проект оновленої Конституції повинна готувати спеціальна асамблея з високопрофесійних юристів і громадських діячів, а затверджувати її всі громадяни України повинні винятково на референдумі.

Нової закулісної змови еліт з приводу зручною їм редакції цього основоположного документа не можна допустити. Ось тоді це буде Конституція національної єдності, день затвердження якої стане безперечно сприйматися нашими громадянами як привід для гордості і справжнє свято.