Інформаційні кілери вбивають українську еліту

Не виборча система блокує доступ до політики, а медіа

В Україні відбулось чергове змішування понять. Іноді мені здається, що в нас свідомо знищують ціннісні слова. Такі слова як свобода, реформи, демократія, громадянське суспільство поступово дискредитуються і втрачають свій ціннісний зміст. Цього разу вирішили сплутати поняття виборчої реформи і відкритого доступу.

Ніякої якісної зміни парламенту в умовах регіональних відкритих списків бути не може. Бо виборча система апріорі не міняє якість політичної еліти. Вона лише може забезпечувати краще представництво голосів виборців. Якщо б виборча система грала на чиюсь користь, наприклад, молоді чи середнього класу – це була б не демократична виборча система.

Насправді, люди, які вимагають виборчої реформи і розповідають, що це дозволить привести нових політиків - говорять про відкриття доступу до політики. Це інша історія, а не виборча система. Бо не мажоритарна чи пропорційна система блокує доступ до політики, а медіа. Точніше телебачення.

Нещодавно опублікували рейтинг впізнаванності політиків. У ньому суперпопулярні в "Фейсбуці" політики – виявились дуже маловідомими українському загалу. Все тому, що українською політикою продовжує керувати телебачення. Якщо є канал, то навіть Рабінович за рік буде з президентськими рейтингами ходити. А от якщо доступу до каналу немає, то навіть нагороди в АТО не зроблять тебе відомим.

Тому ключове питання щодо потрапляння в політику нових людей — це вирішення проблеми телевізійної монополії з боку олігархів. Тут напрацювали цікаві ініціативи:

1. Фінансова прозорість медіа. В Грузії медіа зобов'язані публікувати всю фінансову звітність і пояснювати причини великих надходжень не від реклами, а інших доходів. В Україні всі телеканали дотаційні. І виключно їхні власники "командують парадом". Це призводить до того, що канали не намагаються заробляти на рекламі, а заробляють виключно на політиці.

2. Право на репліку. Відомо, що телевізійні канали використовують для інформаційного кілерства. Ось нещодавню "1+1" вирішив вистрілити в Анатолія Гриценка маячнею про сатаністів. Жодних журналістських стандартів, та й мабуть чисто моральних, в сюжеті не дотримано.

Право на репліку передбачає, що під час виборів, кандидат отримує право на ефірний час в еквівалентному розмірі, якщо його ім'я було згадано, або якщо з контексту інформації мова йшла саме про нього. Тобто якщо б діяло право на репліку і даний сюжет вийшов під час виборів, Гриценко отримав би 5 хвилин ефірного часу, щоб повідомити все що він захотів би. Таке право серйозно б зменшило маніпуляції та інформаційне кілерство на каналах, а відповідно і їхню цінність для олігархів. Канали б прагнули заробляти в інший спосіб.

Це тільки частина ініціатив, які могли б урівняти в правах і можливостях учасників виборчих перегонів. Ще більше треба напрацювати. Наприклад, обмеження максимального ефірного часу для однієї політичної сили чи політика.

Відкритий доступ до політики – це обов'язкова умова створення можливості для відкритої конкуренції кращих людей в країні за владу. Без цього немає значення, яка система діє на виборах, бо зрештою кінцевий результат встановлює голос, а коли канали в олігархів – зрозуміло, яким він буде.

Оригінал