Українцям плювати на все?

Найгірше, коли вже ні до чого немає діла

З 2014 року обговорюємо – досягли ми дна чи ні.

Думки різняться. Одні стверджують, що так. І задихаючись від нестачі кисню, з криками "Перемога!", намагаються спливти на поверхню. Інші заперечують. Мовляв, досягти щось, досягли, але можемо копнути глибше, і відлуння раз за разом повторить: "Зрада, зрада, зрада". Треті, найпрактичніші, і з хорошим слухом, придумали версію, що "хтось стукає знизу". Знайшовши собі в цьому виправдання, без жодного докору сумління продовжують облаштовувати свої не надто пристойні, але цілком вигідні справи, - пише Іван Компан для "Новое время".

Яке ж воно, це дно? Що це - бідність, еміграція, хвороби та епідемії? Напевно, всього потроху. Але, мабуть, найстрашніше - це апатія та байдужість. З жалем можна боротися, але немає гірше, коли вже ні до чого немає діла. Напевно, це і є дно. Можна, звичайно, називати це дзен. Але чесніше, все-таки, дном. І в цьому сенсі ми вже точно на дні, як в горьківській нічліжці, зі своїми Сатіними, Акторами і Настями. Навіть Лука, що вселяє надію, серед нас був. Але, по-моєму, вже пішов.

В останні роки українському суспільству стало на багато що наплювати. Плювки стають все далі, а слина все густішою. Події та вчинки, які змушують жителя цивілізованого світу здригнутися, в українців викликають лише поблажливу посмішку розуміння.

Постачають видні депутати на фронт бронемашини, що розвалюються, ну й нехай. Платить головнокомандувач податки в казну агресора, та й добре. Зловило НАБУ депутата, так ні ж, не зловило, а змусило хорошу людину зробити погано. Провокація! Та й хто їх там, в кінець кінцем, зрозуміє, хто поганий, а хто хороший.

Ну, з перерахованими персонажами все зрозуміло. Стара школа, усталені звичаї, їх життєвих принципів вже не змінити. Ось ми і перестали реагувати. Всього лише рік тому е-декларації владних мужів і дам викликали хвилю обурення. Цього року ми їх навіть не обговорюємо. Декларанти збідніли чи чеснішими стали? Ні, просто вже нецікаво, ми звикли і стали холодніші.

До речі, влада виявилася вельми винахідливою у частині боротьби з опонентами. Головне "замазати"! Змусили активістів подати e-декларації і, о Боже, з'ясувалося, що багато борців з корупцією, ці буревісники змін і герої словесних барикад, виявилися вельми забезпеченими людьми. Можна навіть сказати – казково багатими, якщо порівняти з доходами тих, за чиї права вони так відчайдушно борються. Та й все б нічого. Зрештою, на відміну від чиновників, вони ж не наші з вами гроші зі смаком проїдають. Яке нам до їх багатств діло? Але погодьтеся, є щось протиприродне в образі Данко, в руках якого замість серця ключі від дорогої машини або iPhone X, повний гламурних фотографій. Начебто і не вкрадено, причепитися ні до чого. Але погодьтеся, що таке жирне життя "борців" якось з гаслами слабо поєднується. Виходить, що ні владі ми не віримо, ні борцям з нею. На самих себе теж якось не звикли розраховувати. Радянська влада розучила. Ось і не складається головоломка.

Вивернулося якось все навиворіт. Як говорив горьківський Татарин, з тієї ж п'єси: "Будь-який час дає свій закон...". Чесність і порядність зведені в ранг видатних якостей. Необхідне раптом стало достатнім! Тільки за те, що людина не краде, ми готові поставити її на п'єдестал. У деяких випадках дозволяємо навіть ставити експерименти над країною. Не розум, не професіоналізм, всього лише чесність, що стала раритетом в сучасному українському суспільстві, викликає захоплення.

Ось і здолала нас байдужість. Все, як у тій пісні Леонарда Коена: "Everybody knows the game was fixed, poor stay poor, rich get rich, Нow it goes? Everybody knows", що у вільному перекладі означає: "В курсі ми, як все робиться, нічого не змінити, і чхати на все хотіли!".

Шкода! Так, адже, все добре починалося, стільки надій було, а тепер "Бац!" – Лука пішов, Актор повісився, всім на все наплювати! "Ех... зіпсував пісню... дур-рак!", – сказав би Сатін.

Цікаво, що б відповіло відлуння – "Зрада" чи "Перемога"?

Передруковується з дозволу автора