Кримінальна справа проти Бубенчика – закономірність

Якби діяла інша людина – жертв було б більше

Учасника Революції гідності Івана Бубенчика затримали 3 квітня у Львівській області. Йому оголосили про підозру в убивстві. Позаторік в інтерв'ю Бубенчик розповів, що 20 лютого 2014-го нібито застрелив двох бійців "Беркуту" на вул. Інститутській у Києві. Пізніше заявив, що його слова в інтерв'ю перекрутили.

5 квітня з підозри прибрали статтю Кримінального кодексу про умисне вбивство. Лишилися - про посягання на життя правоохоронців і незаконне поводження зі зброєю.

Іван Бубенчик - герой мого фільму "Бранці". Свою історію розказав, коли наші хлопці з кінопроекту "Вавилон'13" влітку 2014-го їздили в Піски.

Ми розуміли, що людина під обстрілами повністю свої слова усвідомлювати не може. До того ж вони могли викликати неоднозначну реакцію. На той момент вважалося, що це просто сама Діва Марія якось вплинула на силовиків, і вони почали тікати з Майдану. Чомусь так відбулося - і на цьому питання можна закривати.

2015-го він розповів ту ж історію одному телеканалу. Я впевнився, що людина усвідомлює відповідальність за те, що говорить. Тоді ми з ним детальніше поговорили для документального фільму "Бранці".

Інтерв'ю з Бубенчиком перед виходом фільму взяв журналіст Іван Сіяк для Bird In Flight. Він і видав одіозну історію під заголовком: "Я вбив їх в потилицю, це правда". Я разів десять чув цю розповідь від Івана. В ній ніколи не звучало слово "потилиця". Це творчий доробок "журналіста". Я попросив надати аудіозаписи, де звучить ця репліка - і не отримав їх. Звертався до журналістської спільноти, щоб поставити крапки над "і". Та зрештою все спустили на гальмах.

Бубенчик у статті Сіяка - бахвальний, несповна розуму дядько. Насправді ж Іван пройшов школу військової підготовки. Діяв відповідно до схем, за якими з мінімальними жертвами треба було посіяти паніку серед ворога. Коли ти не маєш можливості його подавити силою, можеш через певні психологічні прийоми змусити панікувати.

Всі вже забули, що на той момент Майдан у Києві був подавлений. Це було питання кількох днів, щоб його зачистили мобільні військові частини. Можливо, з залученням допомоги росіян, яку б Янукович попросив. До цієї ситуації призвів брак відповідальності керівництва Майдану.

Я питав у Івана: "Ну що ти міг зробити з автоматом проти підрозділу навченого "Беркуту". Він казав: "Я б все одно діяв так, як мене вчили. Заходив і стріляв позаду них. Щоб вони були дезорієнтовані".

Якби замість Івана діяв якийсь фанатик з автоматом, це мало б виразніші наслідки. Бо він, не маючи жодного уявлення про тактику дій у таких випадках, намагався б вбити якнайбільше силовиків.

Те, що проти Бубенчика відкрили кримінальну справу — закономірність, бо на державному рівні немає усвідомлення, чим була Революція Гідності. Немає державного акту, який би визначав її статус і значення.

Бубенчика, скоріш за все, визнають невинним. Він діяв у межах захисту свого життя і життя інших громадян. Та головне навіть не в цьому. Ця справа підняла питання необхідності державних законодавчих зрушень щодо Майдану. Доки їх не буде, бажання прирівняти у відповідальності обидві сторони конфлікту раз у раз викликатиме подібні рецидиви.

Володимир Тихий, записано з коментаря для Gazeta.ua