Так валити чи не валити з країни?

Українці живуть у світі самообману й ілюзій

Спостерігаю за тим, як різний прогресивний народ – від венчурних інвесторів і ІТ-шників до юристів із фінансистами міркує, що робити в разі перемоги на виборах Юлі або Ляшка. Валити чи не валити з країни. Неначе це межа.

Ні, не межа. Багато ще чого можна зробити з народом, думкою якого просто і дешево маніпулювати, особливо якщо враховувати доступність сучасних технологій. Ось винесе Ляшко прямо напередодні виборів дитину з охопленої полум'ям хати і все – у нас новий президент.

Багато чого можна зробити з народом, думкою якого просто і дешево маніпулювати, особливо якщо враховувати доступність сучасних технологій

Така метаморфоза відбувається з тими суспільствами, в яких більшість думає виключно про себе і власний периметр, залишаючи загальному мінімум від того, що потрібно. Тому ми, з одного боку, маємо, як і раніше, засрані під'їзди і тротуари, з іншого – Ляшка як імовірного кандидата у президенти, а з третього – прогресивний народ, який із жахом розмірковує: валити з країни чи ні в разі його обрання. Або її обрання. Або його переобрання. Суті це не змінює.

То валити чи не валити?

Моя порада: не валити. Але це суто особисте. Не факт, що я маю рацію. Просто якщо ви вирішили валити, бо вважаєте, що життя на Заході простіше і легше – приготуйтеся перші 10 років гарувати по 12 годин на добу і жити в дуже обмежених умовах. Приготуйтеся багато років перебувати в самісінькому низу соціальних сходинок і економити на всьому. І тільки тоді, коли ви навчитеся розмовляти відносно без акценту мовою тієї країни, в якій живете, зрозумієте формальні й неформальні правила суспільства, а головними у вашому житті стануть такі чинники, як довіра, репутація та фінансова стабільність – тоді ви зрозумієте, що "простіше і легше" буває тільки у фантазіях.

До того ж, почавши працювати, ви швидко усвідомлюєте: якби ви стільки ж гарували в Україні, то зовсім непогано б заробляли і нікуди не потрібно було б їхати.

Валити однозначно треба – але не з країни, а зі світу самообману й ілюзій, які полягають у тому, що в усьому винен президент або хитродупий депутат у Brioni блакитного кольору.

Валити однозначно треба – але не з країни, а зі світу самообману й ілюзій

Звісно, вони винні. Але вони – частина того суспільства, яке, зокрема складається з нас. Час нарешті це визнати. Це боляче і страшно, і вимагає колосальних зусиль, тому лише дехто цілеспрямовано обирає червону таблетку.

Решта ж вважають за краще жити у світі ілюзій. І бажання валити – це все те ж бажання зберегти навколо себе ілюзію, залишаючись усередині власного комфортного периметра, не більше того.

А так не буває.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Мирослава Ґонґадзе Головний редактор і керівник Української служби "Голосу Америки"
Віктор Каспрук Політичний аналітик
Тарас Возняк Культуролог, директор Львівської галереї мистецтв ім. Б. Возницького
Євген Іхельзон Засновник проекту "Я люблю Азію"
Сашко Даниленко Мультиплікатор, художник
Погода