Кремль стріляє державі в скроню

Путінська корпорація загнала себе в пастку

Прагнення тих, хто має владу, зберегти її є природнім навіть у розвинених демократіях. Для персоналістських правлінь продовження влади в нескінченність - проблема не звички або амбіцій їх лідерів, а гарантія їх життя. Але часом відтворення особистої влади обертається руйнівними наслідками не тільки для об'єкта владарювання, а й для системи державного управління.

В ім'я перезатвердження Володимира Путіна на посту президента Кремль змушений підривати основні принципи життєдіяльності російської держави, - пише Лілія Шевцова для "Радіо Свобода".

Правляча корпорація, що підкорила собі самодержавство, намагається вижити, посилюючи його деградацію і провокуючи хаос і беззаконня

Правляча корпорація, що підкорила собі самодержавство, намагається вижити, посилюючи його деградацію і провокуючи хаос і беззаконня. Можливо, ми бачимо ознаку відчаю кремлівської команди, яка вичерпала колишні аргументи, або, навпаки, її самовпевненість (все обійдеться!), або її неадекватність і неспроможність прорахувати наслідки своїх дій.

Як би там не було, Кремль демонтує три принципи, які гарантують функціонування держави: легітимність влади; баланс сил у відносинах Росії з навколишнім світом; принцип дотримання правил і домовленостей всередині країни і поза нею.

Легітимація путінського лідерства через образ "збирача російських земель" і використання анексії Криму в якості мобілізуючої ідеї вичерпує себе

Звичайно, Кремль розуміє необхідність легітимації з боку суспільства, тобто визнання влади народом і готовність їй підпорядковуватися. Адже в іншому випадку доведеться правити через репресії і незрозуміло, якою мірою суспільство з цим погодиться. Але вся справа в тому, що легітимація влади через плебісцит за відсутності вибору недовговічна - особливо для країни, яка перестала бути герметичною, для країни, яка починає глухо бурчати. Тому Володимиру Путіну довелося шукати додаткове джерело підтримки, виштовхуючи Росію у воєнний час - створюючи міф про зовнішню загрозу і пропонуючи себе країні в якості Лідера-Захисника-Батьківщини. Сам цей факт свідчить про те, що легітимація путінського лідерства через образ "збирача російських земель" і використання анексії Криму в якості мобілізуючої ідеї вичерпує себе.

Плебісцитарно-мілітаристська легітимація правління Володимира Путіна може мати два наслідки. По-перше, збереження влади через маніпуляцію виборчим процесом (причому не вперше) дискредитує виборний механізм формування влади. Не потрібно великої уяви, щоб зробити висновок, який інший шлях залишається суспільству для зміни влади.

По-друге, виживання політичного режиму через переведення країни на військову колію суперечить потребам держави, зацікавленої в інтеграції в світову систему не тільки заради потреб економіки, а й для утримання за Росією статусу державності. Як можна бути державою без діалогу з провідними світовими гравцями? Так, президент вже пару років намагався "не загострювати", пропонуючи Заходу повернутися до докримського статус-кво, що, однак, вимагало від ліберальних демократій прийняття кремлівських правил гри. Як зізнався сам Путін, Кремль не почули. Але ж стільки раз доводилося ковтати приниження - і нарощуванням санкцій, і допінгових скандалом, і антиросійської консолідацією США, і знищенням російських найманців в Сирії.

Невже в Москві вірять, що Захід погодиться рятувати репутацію Кремля за рахунок втрати власної?

Вибори, що наближалися, вимагали від Путіна запропонувати Росії переконливі обгрунтування для збереження влади: або перемога в зіткненні з Заходом, або "захист Батьківщини".

Оскільки Захід не побажав погодитися з російським баченням світопорядку і навіть зробити вигляд, що шукає компроміс, Кремлю довелося вибрати другий сценарій. Путін був змушений одягнути маску Термінатора і шокувати світ своїм "ракетним маніфестом", мабуть, сподіваючись, що нервова західна еліта повернеться до гри в піддавки. Але невже в Москві вірять, що Захід погодиться рятувати репутацію Кремля за рахунок втрати власної?

Перетворення Росії в "обложену фортецю" неминуче матиме короткостроковий ефект. Еліта, інтегрована в західне життя, навряд чи визнає спокусливою пропозицію пожити за ровом. Сумнівно, що суспільство готове до реальної самопожертви в ім'я нової війни із Заходом. Тим часом, легітимація, накачана мілітаризмом і ненавистю до навколишнього світу, вмить розсипається, коли люди стикаються з нездатністю влади захистити їх життя і життя їхніх дітей. Не НАТО і не західні підступи, а події в Волоколамську і трагедія в Кемерові стали ударом по новому президентстві, демонструючи цинізм і жорстокість російської влади.

Легітимація, накачана мілітаризмом і ненавистю до навколишнього світу, вмить розсипається, коли люди стикаються з нездатністю влади захистити їх життя і життя їхніх дітей

Ще одне нововведення - відмова від принципу балансу сил в світовій політиці. Якщо дотримуватися цього принципу, то силовий та економічний потенціал Росії не дає їй право на роль великої держави і рівноправного члена світового "концерту". Не будучи готовою до зниження статусу, російська влада замінила принцип балансу сил на готовність до ескалації ризиків і шантажу загрозою бити вікна з метою отримання потрібного результату. Ця тактика може приносити короткочасні успіхи (як в Сирії), але загрожує оглушливою стратегічною поразкою.

Навряд чи колись в новий час Росія опинялася в ізоляції, подібній сьогоднішній, коли від неї сахалися б навіть вірні союзники. Ще недавно надлояльний Нурсултан Назарбаєв поїхав налагоджувати діалог у Вашингтон - знайшов час! А Олександр Лукашенко давно дивиться в Європу і співпрацює з Києвом. Як претендувати на роль центру тяжіння, якщо розвалюється власна галактика?

Винахід кремлівських стратегів - вимога визнати за Кремлем право вільно інтерпретувати правила і домовленості як всередині країни, так і на міжнародній сцені

Нарешті, ще один винахід кремлівських стратегів - вимога визнати за Кремлем право вільно інтерпретувати правила і домовленості як всередині країни, так і на міжнародній сцені. Втім, усередині країни ми давно живемо в дарвінівському світі, коли правила відкинуті, а зобов'язання (в тому числі з боку держави) стали анахронізмом: немає ні гарантій власності, ні гарантій свободи, ні гарантій безпеки. Ось і в зовнішній політиці Кремль вирішив грати роль анархіста, знищуючи табу і заявляючи про своє розуміння, що таке суверенітет, територіальна цілісність, невтручання, демократія, заодно претендуючи на нову інтерпретацію міжнародних договорів. Не знайшовши інших обгрунтувань для збереження влади, Кремль пропонує аксіому: чим безстрашніше ти руйнуєш правила і страхітливий світ, тим вище твоя легітимація! Використання Кремлем ядерної страшилки говорить про те, що його ресурс переконання та інших засобів мирної аргументації майже вичерпаний.

Використання Кремлем ядерної страшилки говорить про те, що його ресурс переконання та інших засобів мирної аргументації майже вичерпаний

Незрозуміло, проте, ось що: невже правляча корпорація сподівається, що еліта і суспільство погодяться грати із Заходом в "російську рулетку"? Або вважає, що Захід відступить і прийме простягнуту Путіним руку?

Поки реальність говорить, що Кремль помилився, сподіваючись на слабохарактерність західних демократій. Стратегія залякування виявилася ефективним засобом пожвавлення згаслого тонусу Заходу і його консолідації на антиросійській основі. Нехай західна машина розвертається повільно, але вона вже наїжачилася. Масова висилка російських дипломатів із західних країн в знак солідарності з Великобританією, яка звинувачує Москву в "газовій атаці" на своїй території, - попередження про те, що терпіння західних столиць вичерпано. Сподіватися, що Захід погодиться грати з Москвою в гру, яка буде підживлювати самолюбство її лідера і одночасно підгодовувати російську клептократію? Яка наївність!

Потрібно було дуже постаратися, щоб унеможливити - і зміни, і статус-кво!

Путінська корпорація загнала себе в пастку. Кремль не тільки вступив в конфлікт з найрозвиненішою цивілізацією і з частиною російського суспільства, що вимагає змін. Кремль почав підривати механізм виживання державної системи, який дозволяв російському класу рантьє виживати за рахунок його інтеграції на Заході, одночасно забезпечуючи Росії фінансовий і технологічний ресурс. Потрібно було дуже постаратися, щоб унеможливити - і зміни, і статус-кво!

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олександр Сосницький Доброволець, підприємець
Володимир Василенко Правознавець-міжнародник
Всеволод Кевлич Футбольний і тенісний експерт
Марія Моісеєва Медіа-продюсер української служби "Голосу Америки"
Олена Косенко Психолог
Погода