Уже і поляки починають встидатися своїх політиків

Чому пробудився польський шовінізм

Щось таки досить нездорове діється в Польщі. На тлі економічного підйому, мабуть, вже немає у чому конкурувати політичним партіям. Тому розпочато розіграш імперської карти з толерацією великопольського шовінізму.

Усе почалося з малого десь рік тому - зневажливі написи на стінах в сторону українців та української історії, утиски українських громад, заяви про геноцид, руйнування пам'ятників. У польському суспільстві демонізували Українську повстанську армію, та й усіх українців. Діставали псевдоархівні світлини, на котрих мертві діточки прив'язані до дерева колючим дротом (у 30-х роках ХХ століття божевільна матір вбила своїх дітей та обвязала ними дерево), видаючи за звірства українців проти поляків. Далі - велика реконструкція "Волиської різні", за фінансування з державного бюджету. І запит у суспільстві пішов. З'явився фільм "Волинь", моторошний та кривавий, із претензією на повну об'єктивність. А наслідки не забарились - повалені українські пам'ятники, побиті польськими шовіністами українські громадяни. На марші націоналістів у Варшаві пішли далі, висунули територіальні претензії на тільки Україні, а й Литві - союзнику по НАТО і члену Євросоюзу. Мав би надію, що гасла "Львів та Вільнюс польські" не будуть проігноровані у євроспільноті.

Деякі польські політики-можновладці, як ото мер Грушвиці, де був зруйнований пам'ятник Українській повстанській армії, пішли далі, воюючи з каменем. Він закатав в дорогу уламки пам'ятника, аби дух україський не витав поблизу.

Пам'ятаємо ми імперців більшовиків, котрі хрестами мостити дороги. Пам'ятаємо, як гітлерівці вимощували під'їзди плитами з єврейських кладовищ. Вони оголосили війну пам'яті, і ми знаємо, чим у них все закінчилося. Але до своєї кончини наморили десятки мільйонів ні в чому неповинного люду. Варто польським політикам ґрунтовніше вичитувати в історію, аби не вчинити непоправиме.

У Фейсбуці прочитав у статусі знайомого поляка Кшиштофа Вєчорковскі з Кракова: "Я не встидаюся Польщі, я встидаюся польських політиків". Хоч це вселяє надію на здоровий глузд.

Тарас Елейко, для Gazeta.ua