Кремлівські самогубці

Чому російському самодержавству прийде кінець

Ви звернули увагу, чим зайнятий Кремль? Правляча команда намагається зробити владу, яка випадково потрапила їй в руки, своєю власністю в нескінченному часовому вимірі. Таке прагнення аж ніяк не рідкість у світовій, а тим більше в російській історії. Але ось яка цікава річ: чим далі, тим більше Суб'єкт влади, який її монополізував, підриває власні позиції.

Коротше, стріляє собі в ногу. Але ж може потрапити і в скроню, пише Лілія Шевцова для "Радіо Свобода".

У чому ж суть кремлівських "самострілів"? Виживання сучасного російського самодержавства визначається трьома факторами: здатністю влади себе легітимізувати; готовністю еліти бути лояльною до Персоніфікатором влади; можливістю системи використовувати Захід з метою підтримки життєздатності держави, яка не може не тільки себе модернізувати, але й забезпечувати статус-кво. Настрої суспільства залежать від того, як працює ця "тріада". І що ж відбувається з механізмом кремлівського виживання?

Влада фактично відмовляється від легітимації себе через вибори. Ще недавно Кремль робив ставку на маніпуляцію результатами виборів, але тепер, як показали недавні муніципальні вибори в Москві та й не тільки, влада намагається змусити населення забути про вибори, ніби їх і немає! Такий тривіальний спосіб домогтися перемоги за рахунок низької явки та залежного від держави електорату. Президентські вибори зажадають підвищення явки, але при цьому й ліквідації конкурентності та жорстких заходів щодо забезпечення потрібного результату. В обох випадках Кремль знищує єдиний в його розпорядженні спосіб отримати широку згоду народу на своє право керувати. Інших інструментів легітимації влади в Росії немає. На відміну від СРСР, Кремль не може запропонувати ідею, яка б виправдовувала його владу. А легітимація через повернення до монархії навряд чи знайде підтримку навіть серед прихильників президента. Скажімо, вони погодяться на довічне правління Володимира Путіна. Але роздуми про династію і про те, кому в своїй родині президент може передати владу, напевно викличуть у його шанувальників змішані почуття.

Якщо в Кремлі прочитали Макса Вебера і сподіваються на традиційну або харизматичну легітимацію влади, то ці сподівання марні. Чимала частина росіян вже навряд чи сприймає і те, й інше: традиції давно зруйновані, а харизма лідера вичерпується. Технократична легітимність? Але для неї ж потрібно ефективно управляти. А про панування на основі права в Росії і говорити не доводиться. Сама влада, все активніше вдаючись до репресій, тим самим визнає, що не вірить в можливість добитися покори без придушення. Ми маємо владу, в якої великі труднощі з виправданням свого права на безмежне правління.

Ще одним фактором підтримки самодержавства є лояльність еліт, яка, однак, не може бути альтруїстичної і ґрунтується на угоді з носієм влади: ми тебе підтримуємо, ти гарантуєш благополуччя та безпеку. Однак, скорочення державних ресурсів змушує Кремль знижувати ренту для політичного класу. Необхідність реагувати на суспільне невдоволення вимагає пред'являти народу сакральні жертви. Чим вище градус невдоволення, тим вище статус сакральних жертв, тим більше їх потрібно. Звідси й стали регулярними арешти губернаторів і силовиків. Але готовність влади віддати на поталу представників обслуговуючого стану руйнує механізм його лояльності.

Арешт одного з провідних міністрів Олексія Улюкаєва, причому організований найближчим соратником президента, створює нову ситуацію. Виявляється, навіть вищий ешелон еліти не може відчувати себе в безпеці. Ще важливіше те, що долю впливового чиновника чи бізнесмена можуть вирішувати наближені до Персоніфікатора, при цьому незрозуміло, з яких критеріїв вони виходять. Сьогодні Ігор Сечин спровокував арешт Улюкаєва, а завтра хтось замовить Собяніна або Шувалова, Матвієнко або Володіна. Навряд чи побоювання подібного типу не пробігають в думках представників російської верхівки. Замість колишнього умиротворення, що базується на зрозумілих знаках, в політиці настає час джунглів. А на горизонті маячить ще одна неприємність: якщо стане припікати, Персоніфікатор буде змушений зробити те, що робили все носії єдиновладдя, - звернутися до народу через голову правлячого класу. Підтвердження щирості звернення зажадає масової чистки ожирілого правлячого стану; невідомо, хто потрапить під ніж. Втім, вже зараз тривожно, але з іншої причини - незрозуміло, якою мірою сам Путін контролює свою "вертикаль".

І нарешті, найважливіше. Російська система завжди існувала за рахунок використання ресурсів свого опонента - західної цивілізації. Якщо за часів комунізму у системи були можливості звернутися до внутрішньої мобілізації та часткової ізоляції, то зараз за повернення до цього механізму виживання неможливие. Справа навіть не в тому, що населення не готове розділити долю Північної Кореї. До ізоляції не готова російська еліта, яка інтегрувє себе в західне суспільство. Але введення проти Кремля режиму санкції, перш за все американських, які ставлять під загрозу перекладені на Захід статки й активи російського політичного класу, загрожують залишити його без штанів. Захоплена зненацька еліта змушена задуматися про те, в якій мірі сьогоднішня влада відповідає її інтересам.

Звичайно, було б наївним думати, що кремлівський режим ось-ось впаде. Безпосередніх загроз для вищого правлячого ешелону поки немає. Однак вся справа в тому, що процес деморалізації влади "пішов" і його не повернути назад. Ми маємо можливість спостерігати не просто виснаження ресурсів владної корпорації. Йдеться про щось більше: влада, намагаючись вижити, підриває основи свого існування.

Кремлю вдається зберегти враження стійкості тільки завдяки безхребетності російського політичного та інтелектуального класів, розгубленості суспільства і кризи західної цивілізації. Але кремлівські стратеги вже досягли успіху у звуженні свого поля маневру. Вони зуміли пробудити занепокоєння навіть всередині кремлівського двору. Ще успішніше Кремль налаштував проти Росії навколишній світ.

Важко передбачити повороти подальших подій. Однак, немає сумнівів в тому, що робитиме російська влада - продовжуватиме рити собі яму. Справа не у відсутності уяви у кремлівських в'язнів, а в тому, що інтереси їх виживання суперечать інтересам не тільки суспільства, а й чималої частини політичного класу.

Питання в тому, коли російський політичний клас відчує, що далі терпіти неможливо. Навряд чи це усвідомлення прийде без струсу з боку суспільства, занадто сильна в російській еліті рабська покірність.

Є ще одне питання: коли його терпінню прийде кінець, чи буде російський політичний клас готовий до створення правової держави чи знову відтворить самодержавство, на цей раз з іншим персоніфікатором? Відповіді на це питання поки немає, і від нього залежить майбутня траєкторія розвитку Росії.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода