Українсько-російська війна: логіка у відпустці

Тиснуть на слабшого

16 березня президент України Петро Порошенко своїм указом ввів в дію рішення Ради національної безпеки і оборони про тимчасову заборону переміщення через лінію розмежування всіх товарів, крім гуманітарних вантажів. Скасування блокади можливе за умови реалізації окупантами вимог Мінських угод про припинення вогню, відведення важкого озброєння, а також після повернення підприємств в українську власність. З того часу бойовики не виконали жодного пункту, ні на день не припиняли стрілянину. Президент України вже назвав липень найкривавішим місяцем 2017 року. Однак, канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Еммануель Макрон заявляють, що виступають за "відновлення економічного співробітництва між непідконтрольними українській владі територіями і рештою України".

В їх спільній заяві вказується, що подробиці механізмів відновлення "економічних зв'язків" розглядатимуть найближчим часом. Право власності? Бандитизм? Шантаж? Смерті? - Так, цілком, пише Лариса Волошина для "7Дней".

Або інший приклад алогізму. Спеціальний представник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер після відвідування прифронтової Авдіївки, написав на своїй сторінці в Facebook, що вражений побаченим на сході України. "Я приїхав сюди особисто, щоб ознайомитися з деталями цих подій. Можу сказати - це жахлива трагедія, адже ми знаємо, що Україна квітуча держава. Наше головне завдання - відновити цілісність і суверенітет України. Як я зрозумів, це не заморожений конфлікт, а гаряча війна. А ціна небезпечно висока - людські життя", - додав він. Пізніше, виступаючи перед українськими парламентарями, Курт Волкер закликав їх відкинути особисті амбіції і консолідуватися для відновлення цілісності країни, а також "подбати про людей, що залишилися на окупованих територіях", "щоб вони знали, що важливі для України".

У чому алогізм? У торгівлі, в соціальних виплатах, для отримання яких людям не потрібно проходити елементарну перевірку особи - у всьому тому, до чого Україну закликають міжнародні правозахисні організації. При цьому якось не береться до уваги, що окупована частина Донбасу наповнена військовими, криміналітетом і найманцями, які погодилися воювати за зарплату в пару сотень доларів на місяць. Хіба не ті ж правозахисники регулярно розповідають про тортури, грабежі і вимагання, в яких беруть участь ватажки "квазіреспублік"? Хіба не їхня доповідь про рабську працю, до якої примушують жителів Донбасу в незаконних в'язницях зачитали недавно в ефірі німецького радіо? Як в умовах тотального беззаконня та відсутності правової системи в принципі пропонують забезпечити безпеку тих беззахисних людей, які можуть стати легким джерелом наживи для зброду, зібраного під прапорами "ДНР / ЛНР"? - А ніяк. Що перешкодить бандитам скористатися банківськими картами українських пенсіонерів, коли для зняття коштів не буде потрібна особиста присутність? Вимоги пред'являються Україні не тому, що вона в змозі прийняти рішення, які поліпшили б ситуацію, а тому, що на неї простіше тиснути.

Закликати Україну усунути труднощі, які відчувають жителі окупованих Росією територій, так само безглуздо, як вимагати від консерваторії врегулювати роботу міських поліцейських патрулів. Можна домогтися яких завгодно поступок, але без примусу країни-окупанта до дотримання гуманітарного права, без прямого вимоги до РФ забезпечити безпеку мирних жителів в зоні її фактичного контролю, всі українські поступки тільки посилять страждання людей. Тому що зроблять громадян України, які перебувають у владі "безіменного окупанта", потенційними заручниками - кормовою базою для бандитів.

На зміну туманним формулюванням і нескінченним натякам на російську участь повинні прийти чіткі означення міри відповідальності реальних сторін конфлікту. Немає ніяких "ДНР / ЛНР", як немає "російського Криму". Є країна, яка окупувала і анексувала частину суверенної території сусідньої держави, а тепер перетворює будь-яку спробу врегулювання ситуації в цинічний балаган. Може, пора внести цю аксіому в якості основної в переговорний процес? Можливо, пора протиставляти нахабству міжнародне право, а російській гібридній брехні - незаперечні факти військової агресії Російської Федерації проти України?

Давно пора закликати Росію до виконання не тільки Мінських угод, але й численних конвенцій міжнародного права, які покликані забезпечити життя і дотримання прав українських громадян, що залишилися в окупації. Росія затягує мирне врегулювання тому, що сподівається уникнути відповідальності за те пекло, яке чиниться в зоні її контролю. Будь-яка поступка тільки розохочує російське керівництво і примножує жертви. Збільшення кількості російських військ на українських кордонах сьогодні може бути елементарною тактикою залякування, демонстрацією для посилення російської "переговорної позиції".

Для того щоб припинити кровопролиття в центрі Європи, необхідно припинити брехати самим собі і сподіватися, що Російська Федерація рано чи пізно "умиротвориться".

Передруковується з дозволу редакції "7Дней"