Як ми живемо по-новому на міжнародній арені

Україна і її стратегічні партнери. Час називати речі своїми іменами

Що я думаю про декларацію про стратегічне партнерство між Україною та Грузією. Мені соромно перед Грузією.

Звичайно, це дружня країна, братній народ. Нехай очільники наших держав наразі не готові говорити про прагнення наших народів жити в союзі, але це так. Навіть якщо Україна і Грузія не готові до двостороннього союзу, то прагнуть вступити в ЄС і НАТО, а отже - вже задекларували намір стати союзниками.

Тому термін "стратегічне партнерство" взагалі нічого не означає у відносинах між Україною і Грузією.

Цей термін нічого не значить ще й тому, що Україна досі є стратегічним партнером Росії. Принцип стратегічного партнерства у відносинах між Україною та РФ закладено в "Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Російською Федерацією і Україною" від 1997 року. Українська влада за три роки війни не зробила жодного зусилля, щоб розірвати цей Договір.

Тому мене трохи дивує недальновидність Грузії, яка укладає декларацію про стратегічне партнерство з державою, яка є стратегічним партнером країни, що відібрала у неї дві великі території.

Не встигло висохнути чорнило під декларацією про стратегічне партнерство з Грузією, як невтомний у безперспективних справах Петро Олексійович заходився оживляти відносини з іншим стратегічним партнером України - Білоруссю.

Чесне слово, я не знаю, як це все укладається в головах офіційних теоретиків зовнішньої політики України - понад двадцять стратегічних партнерів, включно з Білоруссю, Росією, Китаєм.

Я точно знаю, що це не укладається в головах навіть офіційних теоретиків зовнішньої політики України. Тому хто цікавиться тематикою глибше за прес-релізи Банкової, може знайти на сайті дуже офіційного Національного інституту стратегічних досліджень невелику записку на тему стратегічного партнерства. Другий пункт якої починається словами "в українській зовнішній політиці поняття стратегічного партнерства ще досі не отримало остаточного змістовного наповнення".

Природно, що ніякого стратегічного партнерства з державою, яка не визнає територіальної цілісності України, є не самостійною, а також союзником держави, з якою Україна веде війну, бути не може. Єдине стратегічне, що поєднує на сьогодні Україну і Білорусь, - це суперництво.

Звичайно, це не означає, що ми не можемо торгувати. Але точно ставить під сумнів доцільність пафосних візитів.

Але жити по-новому значить жити по-новому.

На рівні емоцій - прикрашений прапорами Білоруської РСР, які через психо-політичну загальмованість Лукашенка залишається прапором сучасної Білорусі, Майдан Незалежності виглядає для мене як глумління над жертвами Революції Гідності і російської агресії.

Але хіба такі тонкі матерії коли цікавили Порошенка чи міського очільника Кличка?

Очікуємо подальшого падіння. Напевно, далі слід чекати візиту стратегічного партнера Володимира Путіна.

Оригінал