Ракетні обстріли можуть бути новим етапом вторгнення

Або ж спробою переконати нас у тому, що вторгнення з Білорусі точно буде

Пробувати писати якісь узагальнення про ракетні обстріли – це як писати аналітику про мотузку, на якій тебе хочуть повісити...

Перш за все, вони тестують нашу систему протиракетної оборони і перевіряють нові тактики ракетних обстрілів. Думаю, що причин може бути дві. Перша – це нові і у більшій кількості системи протиповітряної та протиракетної оборони середнього та більшого радіусу, що отримує чи має отримати Україна.

Друга: вони таки щоразу частіше починають використовувати застарілі типи ракет і експерементують з їхньою ефективністю. Тут ситуація очевидна – старі ракети мають меншу ефективність як через технічний стан (не долітають, не потрапляють, не вибухають тощо), так і вищу здатність систем ППО і ПРО їх перехоплювати. Орді треба вирахувати скільки разів треба вистрелити цим вбивчим хламом, щоб гарантовано попасти не куди-небудь, а куди хочеться.

Це може бути і початком підготовки до нового етапу вторгення з Білорусі, як і спробою переконати нас у тому, що воно (вторгення з Білорусі) точно буде.

Це може бути і нова спроба перервати логістику – очевидно, що не подобається їм усе те, що точніше і швидше перетинає наш західний кордон, а потім падає на їх голови.

Але сам факт більш масового застосування старих ракет має і матиме цілком очевидний наслідок – потрапляння в обʼєкти соціальної та житлової інфраструктури.

Певний час тому один дуже розумний і порядний чоловік, що є причетним до опрацювання питань відкриття у вересні навчальних закладів в Києві, покликав мене на приватну бесіду. Цікавився моїми прогнозами щодо тривалості і характеру війни.

Розумний і порядний цей чоловік тому, що знає, що кількість і стан бомбосховищ в Києві цілком недостатні для забезпечення безпеки шкіл та дошкільних закладів.

Я в жодному разі не берусь оскаржувати рішення про навчання дітей офлайн з вересня цього року. Ми маємо пробувати налагодити усі аспекти цивілізованого життя в країні – інакше виходить, що ми програли.

Але ми повинні чітко усвідомити, що прильоти російських ракет аби-куди – це умови, в яких ми житимемо найближчі кілька місяців.

Тому ми повинні мати чіткі відповіді на питання з бомбосховищами – в кожній школі і дитячому садочку (якщо їх немає за планом, то мають бути запровадженні єдині на всю країну стандарти тимчасових земляних насипних чи інших укриттів тощо).

Також ми повинні змінити колективну поведінку у відповідь на загрози з повітря. У приватному житті переважна більшість з нас вже зробили свій вибір – ігнорувати повітряні тривоги. Але цей підхід не можна застосовувати у житті громадському!

Сигнал тривоги в транспорті, на виробництві, в навчальному закладі чи в торговельному центрі повинен привчити нас автоматично (без жодних сторонніх думок про те, що ай ну його) оперативно припинити будь-яку діяльність і прослідувати в укриття. І ці укриття мають існувати, а маршрути до них мають бути позначені настільки помітно, що навіть небажаючі і немислячі не могли пройти в протилежному напрямку.

Нові виклики мають адаптувати нашу поведінку. Інакше не виживемо.

Оригінал