Як Росія відроджує європейські цінності

Кремлівська тактика загравання із Заходом через залицяння лідерів, готових до московських обіймів, себе вичерпала.

Розгубленість править світом. Західні коментатори жахаються: союзи, домовленості, сама дипломатія - все втрачає значення. Світопорядку Генрі Кіссінджера, голосять вони, заснованого на принципах легітимності, балансу сил і зрозумілих правилах, більше немає. Виник світ польсько-британського соціолога Зигмунта Баумана: світ "текучого модернізму" з його розмитістю стандартів і відсутністю кордонів між миром і війною, між легальним і нелегальним, суверенітетом і залежністю, правдою і брехнею.

Але як можна жити в "текучому" світі? Тим більше якщо Захід йде в рознос. Як інакше трактувати трагікомедію з Трампом, коли кожні кілька днів з'являється новий привід для приниження президента США? Таке враження, що Трамп сам робить все для того, щоб його не зіштовхнули з вірного шляху до імпічменту. Якась неприборкана пристрасть до руйнування власного президентства. А подивіться, як британський прем'єр Тереза Мей вистрілила собі в ногу, призначивши вибори з надією на перемогу, щоб їх гучно програти. Як же можна сприймати Захід серйозно, якщо могутній дует англосаксів втратив рівновагу. А Брюссель? Європейський союз давно став схожий, як говорив Збігнєв Бжезинський, на будинок престарілих, в якому незрозуміло хто і як управляє, пише Лілія Шевцова для "Радіо Свобода".

Якщо західні гуру дивляться на світ з побоюванням. Зрозуміло, російським коментаторам західні страхи дають привід для радості. Російський політичний мейнстрім кинувся міркувати, як РФ може заповнити виниклу на світовій сцені "порожнечу".

"Ми показали свій кулак, і Захід почав розсипатися", - радіють кремлівські експерти. Навіть російські ліберали знітилися і визнають, що дійсно Захід втратив вектор розвитку, а світ перетворюється в хаос. Начебто важко сперечатися: ліберальна демократія дійсно спотикається. Більш того, є параліч лідерства. Саме так сприймають західні справи самі тамтешні спостерігачі. Варто тільки пройтися по сторінках шанованих видань від Washington Post і New York Times до Guardian, всюди один рефрен: "Жах! Жах! Все руйнується!"

Нещодавно опублікована Washington Post розповідь про спроби президента Обами відреагувати на втручання Кремля в американські вибори тільки підтверджує шоковий стан Білого дому. Високопоставлені представники адміністрації Барака Обами визнають, що вони виявилися в безпорадному стані "як ніби нас придушили" і побоювалися одного: хоч би роздратувати Путіна і не викликати щось ще гірше. Прочитавши таке, російський лідер і його команда просто зобов'язані відчути задоволення. Кілька місяців метань Обами, коли він безрезультатно намагався знайти відповідь на кремлівські пустощі, свідчать і про те, що Америка дійсно не знає, як реагувати на російський виклик. Чи не є це приводом принизити глобального "гегемона"!

Але не поспішатимемо з реквіємом. Адже кремлівська еліта вже багато разів відкорковувала шампанське, але незабаром виявлялося, що даремно. Ідею "русского мира" довелося зняти з порядку денного. Україна рвонула в Європу, не звертаючи уваги на грізний рик Москви. Трамп, що викликав в Кремлі стільки надій, виявився проблемою. Французи не підтримали прокремлівську парочку Марін Ле Пен з Франсуа Фійоном. Підгодовані Кремлем "троянські коні" в особі Угорщини, Греції, Австрії та лобістів в деяких західних столицях так і не змогли підірвати єдність Європи з питання антиросійських санкцій. Обожнюючі Путіна націонал-популісти, які, здавалося, були готові взяти владу в Європі, провалилися на європейських виборах. Спроби Путіна подружитися з Еммануелем Макрона скінчилися тим, що нахабний француз принизив російського лідера, не отримавши, до речі, здачі!

Це далеко не повний список неприємностей. "Безхребетний Брюссель" знову продовжив санкції проти Росії. Кілька місяців кремлівського стояння з простягнутою рукою дружби в сторону Трампа теж нічим добрим не скінчилися. Вашингтон схвалив новий список санкцій щодо Росії. А Білому дому так і не вдалося заблокувати санкційний пакет Конгресу, який обмежує поле маневру Трампа, якщо він раптом захоче своїм указом зняти з Росії санкції. Словом, нехай західні пани і в розгубленості, але в одному вони поки проявляють волю - підносять Кремлю огидні для нього сюрпризи.

Можна, звичайно, робити вигляд: "А нам все одно!" "Ми повертаємося на Схід і будемо центром Великої Євразії", - заспокоює Сергій Караганов. Але перспектива ділити роль центру незрозуміло чого з Китаєм виглядає сумнівно і не надихає, та й не видно радості на колективному кремлівському чолі. Мабуть, не дивлячись на оптимістичні мантри підтримуючих владу експертів, в Кремлі все ж є розуміння того, що світ навколо зовсім не сприятливий для Росії; зовсім навпаки. Правда, не ясна ступінь адекватності і лідера, і правлячої команди. Якщо Путін з гордістю показував режисерові Стоуну атаку американських вертольотів "Апач" в Афганістані, вважаючи, що це "наші б'ють противника в Сирії", це означає, що в Кремлі розрив з реальністю.

Тим часом в західному світі відбувається рух, який часом важко формалізувати в точних термінах. Багато в чому через схильність до розпачу з боку західних спостерігачів, котрі заявляють про апокаліпсис. Так, заробила американська система противаг, яка почала стримувати "несистемність" Трампа, в тому числі і його бажання подружитися з Путіним. Своєю поразкою британський прем'єр Тереза Мей зобов'язана активізації молодого проєвропейськи мислячого покоління британців, яке більше не хоче терпіти при владі віджилу своє еліту. В обох випадках суспільство, зіткнувшись з прагненням лідерів до посилення особистої влади, заявило: "Ні! Ні в якому разі!" Цікаво, що в американському випадку своє "Ні!" продемонстрував і керівник силової структури - директор ФБР Джеймс Комі, відмовившись підпорядковувати своє відомство примхам президента.

Загроза націонал-популізму розбурхала французів і німців, змусивши їх консолідуватися на захист ліберальних принципів. Зміцнення ліберальної тенденції полягало в перемозі Макрона і підвищенні рейтингу Ангели Меркель.

Іронія в тому, що Росія сама доклала руку до появи нової реальності, в силу нездатності московських політиків прораховувати наслідки своїх кроків. "Російський фактор" відверто проявив себе в двох країнах, в США і Німеччині, але зовсім не так, як хотіли б у Кремлі. У США він почав підривати легітимність президентства Трампа і консолідувати на антикремлівській основі американську еліту. Америка, знайшовши "ворога", можливо, перейде до реального, а не риторичного, як зараз, стримування Росії. І не потрібно сподіватися на план державного секретаря Рекса Тіллерсона по нормалізації відносин з Москвою. Сам Тіллерсон пов'язує цей план з готовністю Москви відмовитися від спроб гадити американцям, де тільки можливо. Яка наївність! Ну як же Кремль відкине системний принцип самодержавства - підтримка великодержавного статусу через нав'язування Америці діалогу через шантаж!?

У Німеччині незграбна російська пропаганда і ведмежа зовнішня політика Москви привели до зниження позитивного ставлення до Росії серед населення, ще недавно налаштованого виключно сприятливо. Далі - більше: німецька Соціал-демократична партія відмовилися від традиційного орієнтиру на партнерство з Росією. Новий лідер соціал-демократів Мартін Шульц закликає "всіма силами протистояти спробам Путіна внести розкол в Європейський союз". І це після десятиліть проросійської політики Берліна! Саме Кремль став чинником, який допомагає кристалізувати в Німеччині нові настрої від протилежного: "Ми не хочемо так, як у росіян!"

Американський журналіст Фарід Закарія зі своїм улесливим фільмом про "Наймогутнішу людину у світі" і американський режисер Олівер Стоун зі своїми зізнаннями цій людині в симпатіях не відображають пануючого в західному суспільстві ставлення і до російського лідера, і, що сумно, до Росії. Це ставлення стає недоброзичливим. Більш того, підозрілим і навіть ворожим. Число американців, які розглядають Росію як загрозу, за останній рік зросла з 42% до 54% , серед прихильників Демократичної партії - з 37% до 67%. Близько 64% німців перестали вважати Росію на чолі з Путіним надійним і передбачуваним партнером, близько 80% не довіряють президенту Росії.

Ще недавно у Кремля і його пропагандистів були підстави запевняти в успіху своєї політики "кулака". Народ російський вірив цим запевненням;. Але тепер представляти зовнішню політику в якості успішної можна тільки при повному запереченні фактів. Зовнішня політика Кремля все більше виглядає як ланцюг принизливих поразок. Створивши навколо Росії вороже оточення, Кремль тим самим підірвав основу виживання російського самодержавства, яку з таким завзяттям будували російські лідери, починаючи з Петра Першого, а потім Леніна зі Сталіним. Йдеться про можливість використовувати західні ресурси для відтворення системи, при цьому захищаючи Росію від західного впливу.

А поки намітилася ще одна тенденція. У західному суспільстві формується запит на повернення до принципів. Суспільство очікує від лідерів чесності, слідування праву і моральної чистоти. Воно вимагає відмовитися від закулісних угод і спроб будь-яким шляхом продавити особисті та корпоративні інтереси. Зрозуміло, що цей поворот ускладнить проведення колишнього курсу Заходу на потурання Кремлю. Колишня кремлівська тактика загравання із Заходом - через залицяння лідерів, готових до московських обіймів, себе вичерпала.

Трамп показав, яка може бути ціна проросійських жестів для західного лідера. Ця ціна породжує в західному світі аксіому: від Росії потрібно дистанціюватися, якщо не хочеш підірвати свої політичні шанси. Спілкування з Москвою стає репутаційно невигідним.

Все це відбувається якраз в той момент, коли Кремль прагне повернутися у вищу лігу світових гравців. Зрозуміло чому: Росія може підтверджувати свій державницької статус тільки через діалог із сильними. Держава не може перебувати в ізоляції. Держава не може бути на периферії! Але як повернути участь в "концерті націй", якщо підозрілість до Росії починає визначати західну політичну ментальність і, швидше за все, стане основою зовнішньої політики ліберальних демократій? З чим і привітаємо Кремль - такого стратегічного провалу не було і за часів СРСР. Якщо виходити з того, що ще недавно Захід орієнтувався на включення Росії в свою орбіту.

Відлік нової глави почався. Загальмувавший західний експрес скоро почне рух. А ми так і залишимося на напівзруйнованому полустанку, кричачи услід втікаючій від нас цивілізації: "Поверніться, або будемо бити скло!" Але загрози, так само як і обіцянки любові, вже навряд чи кого налякають і в будь-якому випадку змусять знову повірити в щирість кремлівських намірів. Занадто багато непоправного відбулося за останні роки.

Copyright © 2017 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода