Отруєні фашизмом

Де є ненависть за етнічним принципом, пробуджується Гітлер і Сталін

Російський політолог і британський дослідник Володимир Пастухов порівняв мене з Іллею Еренбургом.

Я очікую цього порівняння вже три роки - тільки не думав, що вперше його використає людина дуже мною шанована, щирий друг України і противник російської агресії. Але я розумів, рано чи пізно комусь захочеться провести неправедні паралелі між моєю творчістю і збіркою Іллі Еренбурга "Війна", пише Віталій Портніков для "Еспресо".

Я добре пам'ятаю жах, який охопив мене під час читання цього матеріалу. Навіть тоді зрозумів: цим текстом Еренбург переводив війну на зовсім інший, навіть не середньовічний, а якийсь тваринний рівень. На рівень Гітлера, який запланував убивство всіх євреїв. Нічого страшнішого я тоді не читав - може тому що тексти нацистів були тоді куди менш доступні, ніж книга Еренбурга. На відміну від Володимира Пастухова, який в юності читав знамениті мемуари Еренбурга часів "відлиги", я в дитячі роки ознайомився не тільки з ними. У моїй родині дивом зберігся збірник статей "Війна" не післявоєнний, а той самий, часів Другої світової. З тією самою статтею "Вбий німця", яку в повоєнні роки вже не публікували.

З роками я зрозумів, що цю статтю Еренбург написав не просто так, від надлишку ненависті та емоцій. Що цю статтю насправді написав Сталін. Що ніякого іншого виходу, крім як заклику до вбивства німця у Сталіна не було.

Гітлер використовував це в повній мірі. Він вів "священну війну" не з росіянами, а з більшовизмом. Вірніше - з "жидо-більшовизмом", що в країні імперського антисемітизму було, втім, теж зрозумілим. Так, більшовики виграли Громадянську війну, але мільйони людей їх як і раніше ненавиділи. І було за що. Для мільйонів радянських людей більшовизм не сильно відрізнявся від націонал-соціалізму. Люди, які пережили червоний терор, Громадянську війну, розкуркулення, Голодомор, сталінські репресії та ГУЛАГ, не надто розуміли, що може бути гірше.

І тоді акцент був переміщений з ідеологічного на національне. Громадянам Радянського Союзу пропонували забути, що центральні вулиці їхніх міст названі іменами німців, що радянська й німецька армії щойно марширували разом у Білостоці. А раніше наші трудящі висловлювали солідарність із німецьким робітничим класом, що товариш Тельман в концтаборі, а товариш Клара Цеткін похована в Кремлівській стіні.

Їм пропонували вбити німця. Потрібно визнати, що у Сталіна вийшло, і у Еренбурга вийшло. Війна проти гітлеризму прийняла очевидний характер Вітчизняної. Коли Червона армія ввійшла на територію Німеччини, це була не армія визволителів, а армія месників. І вона мстилася не нацистам, а німцям. Звичайним німцям. Як і навчив Еренбург.

У Еренбурга взагалі вся книга пронизана поділом на національності та етнічні групи - всупереч усякому більшовицькому "пролетарському інтернаціоналізму". Тільки народи країн, які підтримують Гітлера, - босяки, громили і сутенери, а народи Радянського Союзу об'єднані благородством і любов'ю.

У книзі Еренбурга народи країн-союзників Рейху - раби, а народи СРСР - вільні люди. В нього союзники Гітлера румуни вішають "наших" кримських татар. Але коли Сталін депортує кримських татар, Еренбург не скаже нічого.

У цьому - вся суть того, що відбувалося. Вона точно відображена в новому фільмі Ахтема Сеітаблаєва "Чужа молитва" - кримськотатарська жінка, яка рятувала в роки війни єврейських дітей від нацистів і видавала їх за кримських татар. Після звільнення Криму рятує їх вже від більшовиків, розповідає про справжнє походження вихованців в ніч депортації. Війна ще не закінчена, але Сталін - уже Гітлер.

І для багатьох - згадаймо хоча б про нещасних жителів Північної Кореї, "звільненої" радянськими військами і відданої в рабство клану Кімів - цей кошмар все ще не закінчився. Та й для кримських татар не закінчився - будемо відверті. Сталінський режим від гітлерівського відрізнявся тільки одним - перші три роки після перемоги він не вбивав євреїв. А потім - теж почав. І якби не смерть диктатора, хто знає, де були б люди, що врятувалися від Голокосту. Саме тому так вражає російське "победобесие" - щире нерозуміння того, що в травні 1945 було що святкувати американцям, британцям, французам - а ось радянські люди, як і жителі окупованих СРСР країн Європи і Азії просто перейшли з одного кошмару в інший, з одного рабства - в інше.

Я не Еренбург тому, що ніколи не напишу людиноненависницьку статтю "Убий росіянина". Я не Еренбург тому, що з першого дня Майдану пишу про появу української політичної нації, в якій є місце і етнічному українцеві, і росіянину, і єврею, і вірменину, і азербайджанцю, і кримському татарину.

Я не Еренбург тому, що пишу і говорю не для розколотої нації, а для єдиної країни, в якій є місце політичним протиріччям. Але немає місця національному протистоянню і брехні про громадянську війну. Я не Еренбург тому, що пишу про необхідність демонтажу російського політичного режиму - а не про "покарання" російського народу. Я не Еренбург тому, що нові "Еренбурги" - вони з іншого боку.

Тому що Путін і його пропаганда постійно підміняють ідеологічне етнічним, говорять про "русскій мір", "російськомовне населення", "захист братів". Тому що, як і у Сталіна в 1941 році, у російського керівництва немає ніяких інших аргументів. І не випадково воно називає нас фашистами, щоб повністю відтворити ідеологічну схему Другої світової. Схему Еренбурга.

Але цього разу нічого не вийде просто тому, що у Другій світовій сталінський режим за збігом обставин воював в союзі з демократіями, а путінський режим бореться проти демократій.І у цієї схеми чимало шанувальників не тільки в Росії, але і в самій Україні, по ту сторону лінії фронту. Тому що люди на всій території колишнього Радянського Союзу буквально отруєні "Війною" - навіть якщо самі цього не усвідомлюють. Потрібно просто чітко розуміти, що всюди, де прокидається ненависть за етнічним принципом, усюди, де кров торжествує над переконаннями і законом - там пробуджуються Гітлер і Сталін.

Сталінському режиму протистояло таке ж людиноненависництво, а путінському режиму протистоять цивілізовані держави. І одна з них - Україна. Так, демократія зовні виглядає слабкішою за авторитаризм, але вона рано чи пізно перемагає. У тому числі й тому, що здатна навчитися захищатися.