Авдіївка. Доки будемо рахувати жертви?

Прийшов час навчити ворога, що у своєму захисті ми теж не маємо зупину

Перша світова була джентльменська війна. Сторони давали одні одним слово і дотримувались його. Робили перемир'я під час свят, ходили одні до одного колядувати. Могли обговорити свої попередні тактики в часі спокою.

Друга світова була жорстока і безкомпромісна. Радянська армія отримувала завдання звільнити Київ до річниці "октябрської" революції і йшла в наступ, не рахуючи втрат червоноармійців. Так, жертвуючи мирним населенням та життями 420-ти тисяч солдатів Червоної армії, восени 1943 року Київ був наполовину зруйнований. Так хотів "батько всіх народів" Йосип Джугашвілі.

Зараз війна підла. Ворог ховається поміж мирних жителів, між будинками, прикривається ними. Вже тиждень йде масований артобстріл позицій ЗСУ під Авдіївкою. Ординців не зупиняє той факт, що від їхніх снарядів гинуть і адепти "руськаго міра", що скандували "Путін, введі войска". Колаборанти впевнені, що українські військові не наважаться відповісти, що жоден командир не дасть наказ подавити вогневі точки в житловому масиві.

Але доки будемо рахувати жертви? Може варто давати по зубам ворогу?

Не можемо собі дозволити жертви цивільних, та варіанти є. Достатньо дати оповіщення (потужні гучномовці не таке дороге обладнання), що через 8 годин почнеться повномасштабний обстріл району і просити мирних мешканців покинути його. Дублювати повідомлення різними каналами. Перше - вони підуть і жертв не буде. Друге - звідти дременуть і самі сепаратисти. Тут можна пробувати підловити їх при передислокації. Третє - якщо не дременуть, місцеві самі їх звідти видворять. Бо захочуть залишити свої будівлі вцілілими.

Прийшов час навчити ворога, що у своєму захисті ми теж не маємо зупину.

Тарас Елейко, спеціально для Gazeta.ua