Фальсифікація історії: від Леніна до Путіна

Весь радянський час складали історію, якою мали пишатися нащадки. Складати особливо було нічого, тому крали чуже. Путін продовжує розпочату 99 років тому справу

Дві новини повертають нас у недалеке минуле – на 90-95 років тому. Італійська кінозірка Орнелла Муті, слідом за Стівеном Сігалом виявила бажання отримати російське громадянство. І друга – в Москві, нарешті, поставили пам'ятник князю Володимиру.

Обидві події з точки зору російської пропаганди – найбільші за останні роки. А з точки зору ідеологічної психоневротики, рядові події, вже використані більшовиками, - пише Олег Панфілов для "Радіо Свобода".

Громадянство – це відповідальність. Недарма при прийомі в громадянство США треба принести клятву вірності американському прапору, а насправді – це взяти зобов'язання перед країною, яка тебе прихистила, яка дає тобі можливість стати вільною людиною і розвиватися. Тому проводяться і конкурси, і випробувальний термін, і лотерея щастя – грін-карта. Вже 86 років уряд США пропонує найактивнішим людям стати частиною американського світу.

На противагу йому створений Путіним "русский мир" пропонує стати росіянином не молодим активним людям, які мають потенціал розвитку – майбутнім конструкторам, інженерам, винахідникам і художникам, а людям колись популярним. Насилу собі уявляю, як у "мухосраньку" поліклініку стоять у черзі нові російські громадяни Стівен Сігал, Орнелла Муті і вже старожил Жерар Депардьє.

Навряд чи варто шкодувати про те, що громадянами Росії стають такі ж аморальні люди, як 86 відсотків "ватників"

Політичних мотивів абсолютно ніяких – навряд чи Сігал вважає, що Росія вільніша за США, а тим більше, що США – бідніші за Росію. Мотив, здається, зовсім інший. Приблизно такий, через який Альберт Ріс Вільямс чи Джона Рід приїжджали в ленінську Росії в перші роки після більшовицького перевороту. Але вони були соціалістами, і їх приваблювала казка про "загальне щастя". Досить швидко такі цікаві перестали приїжджати в Радянську Росію, особливо, коли там почали будувати ГУЛАГ і в таборах опинилися тисячі іноземців.

Але – їздити це одне, а стати громадянином країни, яка постійно воює з сусідами і порушує міжнародне право і в якій у в'язницях сидять політв'язні, а на вулицях вбивають журналістів і політиків – це інше. Якщо Стівен Сігал або Орнелла Муті знають про це, то навряд чи варто шкодувати про те, що громадянами Росії стають такі ж аморальні люди, як 86 відсотків "ватников".

Радянська Росія і сам товариш Ленін дуже потребували визнання, особливо після того як самі створили "залізну завісу"

Але є і реальна причина подібних подій – банальна пропаганда. Як розповсюджувалася десятками тисяч примірників фотографія Леніна і Хрістенсена, зазначеного на листівках, як "американський економіст, кандидат у президенти від реформістської частини американських робітників". Ще пропаганда любила використовувати фотографії Леніна і Герберта Уеллса, на яких вождь підпирає щоку долонею і поблажливо дивиться на британського журналіста і письменника. Радянська Росія і сам товариш Ленін дуже потребували визнання, особливо після того як самі створили "залізну завісу" і почали впускати в країну тільки вигідних людей, з якими можна сфотографуватися, а потім пропаганда вигадувала історії про те, як Захід "з інтересом" спостерігає за "розвитком" СРСР.

Всю історію радянської влади, включаючи майже 17-річний період правління Путіна, супроводжує пропаганда, заснована на обмеженні інформації і брехні. Більшовики побудували жахливу систему брехні і насильства, але оскільки Ленін та інші класики марксизму-ленінізму мріяли про "світову пожежу", то завжди потребували визнання. Вони вітали будь-яку цікавість: досить було фотографії, щоб потім ілюструвати казку про "численних друзів".

Путін виявився точно в такій же ситуації – сучасна Росія поки не перебуває в повній ізоляції, але вже близька до неї. Тому новому російському вождю необхідно хоча б якась увага – нехай це буде пенсіонер американського кінематографа Стівен Сігал, зійде й Орнелла Муті, що колись зводила з розуму радянських чоловіків. Тепер ця "новина" про Муті поширюється на десятках тисяч російських сайтах, і у звичайного механіка або почесного оленяра з'явився привід для гордості. Чи хоче насправді Орнелла стати однією з них і чи готова стояти в черзі в поліклініку, вже нікого не цікавить. Пропаганда – великий двигун російської громадської думки.

Інший аналог – пам'ятник князю зі спотвореним ім'ям "Владімір", хоча у всіх історичних хроніках він значиться як великий київський князь Володимир (а якщо бути точніше, то "Володимѣръ"). Історія абсолютно ленінська – з тієї самої пори, коли героїв визначала не історія чи громадська думка, а список із Наркому освіти.

За спогадами Анатолія Луначарського, 1918 року Ленін висунув програму розвитку монументального мистецтва та його мобілізації в якості найважливішого агітаційного засобу революції і комуністичної ідеології. По всій Радянській Росії, а потім і по всьому Союзу стали ставити десятки тисяч пам'яток. А почалося все 17 липня 1918 року, коли засідання Ради Народних Комісарів під головуванням Леніна обговорило питання "Про постановку в Москві 50 пам'ятників великим людям в області революційної та громадської діяльності, філософії, літератури, науки і мистецтва".

У Путіна, як і раніше у більшовиків, трапився серйозний ідеологічний провал – відсутність героїв

2 серпня 1918 року газета "Известия" опублікувала за підписом Леніна "Список осіб, яким запропоновано поставити монументи в Москві та інших містах РРФСР" із 66 імен. В розділі "Революціонери і громадські діячі" значилися, наприклад, Спартак, Тіберій Гракх, Брут, Бабеф, Маркс, Енгельс, Бебель, Лассаль, Жорес, Лафарг, Вальян, Марат, Робесп'єр, Дантон, Гарібальді. Вже до річниці більшовицького перевороту 7 листопада 1918 року в Москві стояли 12 нових пам'ятників. Більшість із них були з недовговічних матеріалів і швидко руйнувалися, але комуністи поспішали замінити історію Росії новими героями. Коли з'явилася можливість, СРСР почали заповнювати бетонними і металевими пам'ятками.

У Путіна, як і раніше у більшовиків, трапився серйозний ідеологічний провал – відсутність героїв. Коли на початку президентської кар'єри він підтримував пам'ять про "Білий рух", проти якого виступили комуністи, комуністів він підтримувати не хоче – образяться націоналісти, і тоді він почав шукати героїв в темному російському минулому, а також за старою російською звичкою став красти чужих.

Князь Володимир, звичайно, ніякого відношення до історії нинішньої Російської Федерації не має. Він жив у часи, коли і Росії, власне кажучи, не було, як не було ні Москви, ні Рязані, і Московське князівство з'явилося лише через 300 років.

Князь Володимир ніякого відношення до історії нинішньої Російської Федерації не має. Він жив у часи, коли і Росії не було

Всі радянські часи історики складали історію, якою повинні були пишатися нащадки. Складати особливо було нічого, тому крали чуже, приховуючи походження своєї історії. Путін продовжує розпочату 99 років тому справу фальсифікаторів-ленінців.

Не можна сказати, що князь Володимир був ідеальним правителем, швидше його фігура повинна знаходитися в списку тиранів нашої ери поруч зі Сталіним, але це вже інше питання й інша проблема – красти не можна навіть чужих тиранів.

Фальсифікація історії: від Леніна до Путіна

Коментарі