Думає боєць: "Чи то я Україну бороню й свою вбогу хатину? Чи того клептомана, котрий не те що дитини не пошле воювати, а й на харч не дасть копійчини?"

Починаючи з 8 жовтня ординці розпочали обстріл наших позицій в районі Маріуполя. СПГешки в порівнянні із Гіацинтами та САУшками, котрими посівав колаборант, були вже як "мале пиво". Добре, що хоч того разу оперативне командування не довго "соплі жувало", а дало наказ подавити вогневі точки ворога. І тут почалася війна, хоч трохи схожа на війну третього тисячоліття. Артдуелі, коректовані безпілотниками, боротьба РЕБів. Більше двох тижнів спеки по лінії Водяне-Комінтернове-Дзержинське-Ленінське-Широкіне.

Як трохи стихло, можна і перепочити, їдемо на помивку. Субота, свята неділенька, бійцю б спокою трохи. Та не тут то було. Появився добрий телефонний зв'язок, кусок інтернету, і хлопаки комунікують з ріднею, насичуються новинами.

"Йоптіль-моптіль! - скрикує Апостол, - Ти то бачив?" "Що?" - питаємо. "Та ти диви, що вони, ку...ва, пишуть! Декларації поздавали, б...ть!"

Його викривлена посмішка, підсилена відсутністю передніх зубів, трішки лякала та нагадувала про прийдешній хеллоувін. Махаючи телефоном та нервово підкурюючи цигарку, намагається привернути увагу усіх. "Ти тільки глянь, - каже, - 133 мільйони готівки тримає вдома! Та то мою однокімнатку закладеш тим папером. Та ти диви, церкву свою має, правдоборець... А Гонтарева всьо в баксах тримає - значить гривні далі гаплик. А на того подивіться, ну вже зовсім нас за лохів тримають: жінці подарували 700 тисяч. Тож яке він курвисько має в хаті, жеби просто так сімсот тисяч дарували! І прем'єр півтора ляма вічнозелених в шафу поклав!"

Ця перечитка займає години. Втомлені солдатські очі видають то гнів, то здивування. А ще більше видають нерозуміння. Не може вояка зрозуміти, скільки це трильйон гривень готівкою, мозги не переварюють. Мозок не здатен осягнути, скільки Камазів треба на трильйон, і навіщо стільки у цьому житті! Але ж це тільки якась там тисячна частина показана. А ще б ми хотіли бачити е-декларації усіх екс-урядовців, екс-депутатів, екс-прокурорів та інших "екс".

Сидить на лавочці солдат, боєць з вадою здоров'я. Сидить та думу думає: "Чи то я Україну бороню? Чи свою вбогу хатину? Чи може того клептомана, котрий не те що дитини не пошле воювати, а й на харч не дасть копійчини?"

А цей час в одній зі шкіл Городоцького району Львівщини учні з батьками та учителями ліпили вареники для моїх побратимів. Зібране по селу борошно та картопля люблячими дитячими рученьками перетворена на довгоочікувані смаколики. Завантаженим бусом вирушає капелан о. Михайло разом зі своєю "чотою" туди, де вирує війна і де знається ціна хліба насущного.

Тарас Елейко, спеціально для Gazeta.ua