Росія напрошується на війну з Заходом

Росіян готують до другої "ленінградської блокади". Ще до того, як якісь ворожі війська підійшли до міста і взагалі зрушили з місця

Як би не намагалися проросійські покидьки на кшталт президента ПАРЄ Педро Аграмунта (до речі, Україна починає кампанію за його дострокову відставку) або незмінного Штайнмайера, об'єктивна реальність поступово бере гору над просторікуваннями спраглих дружби з біснуватими людожерами.

Людожери, природно, у відповідь на всі завідомо даремні дипломатичні настанови нахабніють все більше і більше, в силу нескінченної злості і дурості своєї, не намагаючись навіть прикинутися хоч трохи здатними домовитися, - пише Юрій Нестеренко для американського видання "7 днів".

Бомбардування цивільних об'єктів в Алеппо тільки посилилися. В Україні чергова спроба розведення військ хоча б у трьох пунктах знову систематично зривається бойовиками, які одночасно посилюють обстріли на інших напрямках (по Широкіно довбають з важких гармат всіх видів практично цілодобово), отримуючи з Росії все нові підкріплення (загальна кількість українських військових, убитих на Донбасі з початку року, вже сягнула близько 180 чоловік й зростає практично щодня – і це, нагадаю, в період "дії" Мінських угод і всіх додаткових "припинень вогню").

Слідом за феєричним "ультиматумом" Путіна з приводу плутонію послідували погрози російського військового міністерства збивати американську авіацію в Сирії, підкріплені завезеними туди комплексами ППО С-300, у яких не може бути інших цілей, бо в сирійської опозиції – хоч ісламістів, хоч помірних – бойових літаків немає в принципі. А в самому безпорадному органі планети – Раді Безпеки ООН, який давно пора перейменувати в Раду Безпорадності – Росія вкотре демонстративно зірвала своїм вето резолюцію, спрямовану на припинення сирійської бійні.

Нарешті нахабство дрібних гопників, що роздулися від безкарності до масштабів Світового Зла, починає зустрічати відповідь

І ось, нарешті, все це нахабство дрібних гопників, що роздулися від безкарності до масштабів Світового Зла, починає зустрічати відповідь. Поки, правда, все ще словесну, але вона дає надію на подальші дії, а не безкінечні вираження стурбованості і заклики до людожерів стати вегетаріанцем.

Керрі, котрий стільки часу дозволяв Лаврову витирати об себе ноги саме заради "співпраці з Сирії", нарешті назвав дії Росії в Сирії військовими злочинами, в тих же термінах висловилася і Клінтон. У Бундестазі кажуть, що відповіддю на ці злочини повинні стати нові санкції проти Росії. І навіть такий, здавалося б, незаперечний претендент на Орден почесного Штайнмайера (з осиковими листям), як Олланд, вжив все той же термін – військові злочини – і демонстративно відмовився спілкуватися з російським недофюрером, через що йому довелося терміново скасовувати візит у Францію.

Правда, прозріння Олланда все ще поширюється тільки на Сирію, а щодо Донбасу він продовжує підмахувати російським загарбникам – мовляв, спочатку вибори на окупованих територіях, а тільки потім – повернення Україні контролю над її власним кордоном. Запитав би його хтось, як би він оцінив аналогічну пропозицію році так в 1944-ому: мовляв, спочатку вибори в окупованому Парижі під батьківським наглядом гестапо, і нехай де Голль визнає їх результати і закріпить їх в новій французькій конституції, а потім вже, так і бути – вивід німецьких військ.

Чомусь своїх колабораціоністів французи розстрілювали пачками, в кращому випадку – саджали на довічне, а від українців в абсолютно аналогічній ситуації вимагають садити їх у парламент. Пригадується, до речі, і нещодавнє висловлювання віце-президента Байдена, що Мінські угоди – це як якщо б США закріпили в конституції особливий статус Техаса, що надає там винятковий вплив Мексиці. Не такі вони все-таки ідіоти, наші західні політики – чудово розуміють, що вимагають від України того, що для своїх власних країн вважають (і справедливо) категорично неприйнятним. Питання честі і совісті в даному контексті залишимо як риторичне...

Але найбільш примітним був, мабуть, вислів начальника штабу Армії США Марка Міллі (підтриманий ще двома генералами) на щорічному семінарі в Пентагоні про те, що війна США з Росією практично неминуча (і буде швидкою, але кровопролитною).

Втім, Міллі вважає високою ймовірність війни з Китаєм, але тут дозволю собі не погодитися. Конфлікт з Китаєм можливий лише в одному випадку – якщо той спробує силою "повернути в рідну гавань" Тайвань (який Америка свого часу обіцяла захищати – правда, ціну подібних гарантій для країн, що не входять в НАТО, ми, на жаль, знаємо на прикладі Будапештського меморандуму). Але це навряд. Китайська влада, звичайно, далеко не демократи і не правозахисники, але й не такі ідіоти, як російська. Вони дуже дорожать своєю торгівлею, і в першу чергу з США (товарообіг в півтрильйона доларів!), щоб підставлятися під ризик не те що війни, а й економічних санкцій – особливо маючи перед очима свіжий російський приклад.

Не будемо забувати і те, що Китай – найбільший утримувач зовнішнього боргу США ($1.3 трлн). Це може не подобатися нашим недалеким патріотам, але взагалі-то ніхто не зацікавлений в нашому процвітанні більше за кредиторів – і ніхто не зацікавлений менше у конфлікті з нами, що загрожує відмовою від боргових зобов'язань.

Якщо китайцям захочеться нових територій без ризику конфронтації зі США – Далекий Схід і весь Сибір до їх послуг

А якщо китайцям все ж захочеться нових територій (як-ніяк, демографічний тиск) без ризику конфронтації зі США – Далекий Схід і весь Сибір до їх послуг. Тим паче, що китайців там вже мільйони (і чисельність продовжує зростати, причому точні цифри, з урахуванням маси нелегалів, невідомі), так і деякі історичні підстави хоча б для частини цих земель є.

А ось охоплена мілітаристським безумством Росія робить все, щоб таки напроситися на війну із Заходом (а зовсім не з Китаєм, якому вона вже покірно здає території). Але тут на тлі всіх обстрілів і бомбардувань, плутонію і ракет, навчань з цивільної оборони із залученням 40 млн осіб і навіть, за неофіційними даними, приписи всім чиновникам повернути в Росію з-за кордону своїх дітей і батьків – особливо показовий затверджений петербурзьким губернатором Полтавченком продовольчий норматив для жителів міста: 300 грамів хліба на добу протягом перших 20 днів війни. Ні, звичайно, генерали завжди готуються до війни (а Полтавченко – генерал-лейтенант, в російській хунті взагалі важко вже знайти когось не з силовиків), але щоб такою мірою!

Росіяни так нестямно волають "можемо повторити!" – що ж, ось і наочна відповідь, що саме вони можуть і збираються повторити. Ленінградську блокаду. Плануючи її ще до того, як якісь ворожі війська підійшли до міста і взагалі зрушили з місця.

До речі, і перша блокада була запланованою. Поки вона не замкнулася, продовольство міста вивозили, та і після врятувати ленінградців від голодної смерті легко можна було нічними баржами по Ладозі (докладніше про це пише Марк Солонін). Але мета врятувати не ставилася. Мета була – влаштувати пастку для "фашистів", які ввійдуть в голодне місто і змушені будуть утримувати його за свій рахунок. Але німецьке командування не клюнуло (що можна тупо кинути вмирати населення міста, яке ти взяв і за яке взяв на себе відповідальність, їм просто в голову не прийшло – вони ж не були росіянами). Тобто щонайменше 600 тисяч своїх заморили не тільки свідомо, але і даремно. І хто тут найгірший фашист, питається...

Але найголовніше – російська влада підтвердили те, що я повторюю вже давно: ніякої ядерної війни вона не розв'яже, кишка тонка. Тому що при ядерній війні які "20 днів", коли Петербург перетворюється в радіоактивний попіл в перші 20 хвилин? Так що весь путінський блеф слід ігнорувати і ставитися до недофюрера так само, як і до його попередників – Мілошевича, Хусейна і Каддафі. Чим і, головне, як росіяни будуть воювати – ми вже знаємо.

Передруковується з дозволу редакції "7 днів"