За польських істориків у Волинській трагедії "розібрались" політики
А що нам? А у нас затори на проспекті Степана Бандери в Києві меншими не стануть
Ну, напевно багато хто так і скаже - члени польського Сенату настільки любили їздити в Києві по Московському проспекту, що не витримали його перейменування (у проспект Степана Бандери - Gazeta.ua) і вирішили своєрідним чином вшанувати загиблих в 40-х роках минулого сторіччя на українських землях поляків ухвалою Сенату.
Вирішили достатньо несподівано. Вранці ще ніби і планів таких не було, а надвечір - ось маєш тобі "Постанова Сенату Польщі віддати данину пам'яті жертвам геноциду, здійсненого українськими націоналістами щодо громадян Другої республіки в 1939-1945 роках"
Для мене остаточно не зрозуміло, що і хто заважав полякам робити це раніше поза ухвалою Сенату. Точно знаю, що пару тижнів тому Андрій Парубій провістив, що домовився з польськими колегами, що найближчим часом польський парламент не розглядатиме це питання і не прийматиме подібного рішення. Очевидно, перші кроки пана Парубія в дипломатії стануть для нього розчаровуючими. Але, можливо, він після цього зрозуміє, що лише Україна вважає якісь домовленості безальтернативними. Інші - більш гнучкі у дотриманні свого слова.
Дехто вважає, що Сенат Польщі зреагував не скільки на рішення Київради, а на візит до Варшави Президента Порошенка (на самміт НАТО). Мовляв, ось така форма відплатити за конфуз, який українська сторона вчинила під час візиту до Києва президента Комаровського торік (9 квітня 2015-го Верховна Рада ухвалила "Закону про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті", який зокрема стосується УПА. Того дня Броніслав Коморовський виступав в українському парламенті в рамках візиту до Києва. Пізніше пресі він заявить, що "цей закон ускладнює польсько-український історичний діалог", - Gazeta.ua). Теж ніби достойна причина поговорити про трагедії минулого, поперекидати кістки.
Знавці і любителі польського обуряться, що, мовляв, моя іронія і сарказм недоречні. Усе це - через річницю так званої "волинської різанини"!
Я не погоджусь. Ті події, які більш стримана українська історіографія називає "волинською трагедією", окреслюють 1943-1944 роками. А ось в Постанові йдеться про 1939-1945. Схоже, що вразлива психіка польських парламентаріїв просто нарешті образилась на українців за усе. Принагідно, як це часто буває, вразлива психіка заблокувала спомини про інші пов'язані історичні події та феномени.
Блокада пам"яті польських сенаторів виявилась настільки широкою, що нинішні українські території, які під час згаданих трагічних подій були чиїми-завгодно, але не польськими, названо (і це норма в Польщі) південно-східними територіями Польщі та її Другої республіки. Тут проблема в тому, що в разі, якщо це були якісь землі якоїсь польської республіки, то можливо і події на них варто трактувати не як геноцид (щоб не забулось сенатори в Постанові, здається, тричі згадали це слово), а як громадянську війну?
Але нехай розбираються історики. Українські. За польських в усьому вже розібралися їх сенатори.
А що нам? А у нас затори на проспекті Степана Бандери в Києві меншими не стануть.
