Крим та путінська Росія зустрілися, щоб назавжди розлучитися
Проросійський Крим і кримнашистська Росія однаково з'їхали з глузду, але з різних приводів
Скорочено. Повний текст статті Лариси Волошиної читайте у свіжому номері журнала "Країна"
Майже два роки тому було анексовано Крим. Для проукраїнськи налаштованих його жителів було очевидно: після приєднання до Росії на півострів чекають ізоляція і спустошення. Проте людей, які розмахували тоді триколорами, це, здавалося, абсолютно не цікавило. Навесні 2014-го росіяни і проросійські кримчани вирушили назустріч одне одному і нарешті зійшлися. Нині, коли їхня "історична мрія" здійснилася, ті й інші запитують: коли ж усе це закінчиться?
Перше нововведення - це глобальна відірваність від цивілізації як нових "суб'єктів федерації", так і країни в цілому. Для кримчан ідеться про цілком конкретні атрибути цивілізованої людини - світло, воду, опалення і каналізацію. Росіяни ж страждають, бо світ відвернувся від їхньої країни й перестав шанувати їх. На півострові вже з'явилися "щасливчики". Світло й воду в них ніколи не вимикають. Є й ті, хто поступово забуває, який вигляд має нормальне комфортне життя. Наприклад, у Сімферополі існує "графік відключення". А в Щолкіному його давно охрестили "графіком включення" і прагнуть втиснути у три "світлі" години все, що запланували на добу.
Побудують міст, подорожчає нафта, приїде багатий і невибагливий турист, життя налагодиться
Звісно, РФ не залишається байдужою. Нещодавно в російських ЗМІ опублікували дані соціологічного опитування. Згідно з результатами - переважна кількість росіян солідарні з жителями Криму. Проте в Росії переважає думка, що спочатку потрібно добитися загального визнання, повернути країну на геополітичну арену. Кримчани ж сподіваються, що їхнє "потерпіти" триватиме декілька місяців. А там. Побудують міст, подорожчає нафта, приїде багатий і невибагливий турист, життя налагодиться. Отже, ми чуємо, що і кримчани, які підтримують Росію, і росіяни, готові "потерпіти". Проте перед нами не просто різні уявлення про міру терпіння - абсолютно несумісні життєві пріоритети. Обидві групи по-різному розуміють, що головне, а що другорядне, і заради чого вони готові терпіти.
Яскравою "ознакою часу" для Криму стала медицина. Лікарів і медперсоналу бракує. Чергу до фахівця займають за декілька місяців, а за номерок у поліклініку ледь не б'ються. Словосполучення Росії - що "встала з колін", і Криму - що "повернувся в рідну гавань" стало детонатором, який підірвав обидва світи. Причому в епіцентрі опинилася саме сфера охорони здоров'я. Лікарі й медсестри, які прекрасно працювали в українському Криму, зараз масово звільняються, не витримавши паперової тяганини, що притаманна сфері охорони здоров'я в Росії.
Раніше відсутність в українських лікарнях потрібних медпрепаратів кримчани вирішували в найближчій аптеці. Сьогодні так зробити не можна. Медикам заборонили давати списки необхідних медикаментів родичам хворого. Навіть, якщо ліків у закладах немає, а вони необхідні. У Росії лікують безкоштовно тим, що є. Оскільки немає нічого, то нічим і не лікують. Зате пацієнту це не коштує жодної копійки. Бо "нелікування" оплачує держава.
Кримчани регулярно пишуть петиції про стан кримської медицини, черги, про відсутність ліків і устаткування. Росіяни ж, заходячи на всілякі кримські форуми, не розуміють, у чому проблема: чим ви невдоволені? Адже в Росії медицина всюди така. Перед нами абсолютно різне ставлення до ситуації. Доки одні щосили прагнуть добитися результату, інші констатують - процес триває, як і має бути.
Часи "ввічливого захоплення" давно минули, а БТРи й озброєні люди на вулицях кримських міст залишилися
Ще одним новопридбанням для Криму стала нарочита мілітаризація. На півострові в рази побільшало військових. Здавалося б, часи "ввічливого захоплення" давно минули, а БТРи й озброєні люди на вулицях кримських міст залишилися. Це - для охорони правопорядку, каже влада. Але тоді, ймовірно, варто говорити про "особливий порядок управління окупованою територією"? Адже в жодному іншому регіоні Росії армія не патрулює вулиці, реактивні літаки не літають над житловими кварталами, а важка техніка не переміщується дорогами так, як міліцейський "бобик".
Ті кримчани, які раділи колись "зеленим чоловічкам", сьогодні дратуються через рев авіації ночами, зіпсовані гусеницями й військовими вантажівками дороги, й колони військової техніки, що снують з одного кінця півострова в іншій. Усе це створює затори й заважає руху транспорту. Для будь-якого росіянина армія - щось святе. Для кримчан це - інструмент. Її завдання захищати, а не ускладнювати життя.
Дедалі частіше доводиться чути від проросійськи налаштованих жителів Криму відверте нерозуміння: "Як же так? На референдумі ми голосували за Росію. Чому ж російські чиновники не звертають увагу на наші проблеми"? Кримчани справді вважають, що, підтримавши владу, та винна їм, бо вибрали таку. Це відрізняє жителів півострова від російських громадян, які впевнені, що підтримувати свою владу в усьому - їхній громадянський і патріотичний обов'язок.
За своїми життєвими пріоритетами, розумінням обов'язків влади, прагненні добитися результат і не чекати милості від держави проросійські кримчани набагато ближче до середньостатистичного українця, ніж до типового росіянина. Тоді чому вони вирушили в чужу Росію, а не чіпляються за Україну? Бо гадки не мали, що таке Росія. Зациклені на радянському минулому, вони щиро вважали, що Москва, як і раніше, залишається столицею їхньої соціалістичної батьківщини.
На референдумі ми голосували за Росію. Чому ж російські чиновники не звертають увагу на наші проблеми"?
Деяким людям сум за славним минулим не дає можливості повноцінно жити "тут і сьогодні", користуватися шансами долі. Світ спогадів завжди кращий за світ майбутнього. Адже згадується лише те, що хочеться, а майбутнє залежить від багатьох обставин і лякає. Проросійські кримчани були переконані, що нинішня путінська Росія - це милий їхнім серцям СРСР, і потрібно тільки повернутися туди. Наполягаючи на своїй російськості, жителі півострова завжди мали на увазі винятково радянськість і бажання повернутися у той світ, де нерозбалувана західними благами радянська людина сприймає море, сонце і пісок як досягнення соціалістичного господарства. Закриті радянські кордони стали причиною того, що кримські оздоровниці, ліжко-місця, "курники" з видом на море щоліта були переповнені.
У момент анексії вони усвідомлювали: усе, що відбувається навкруги, - злочин. Їх не лякало неминуче покарання. Вони розраховували, що Росії, а з нею і Криму, доведеться займати кругову оборону, закривати кордони й лякати цивілізований світ "Іскандерами, що сміються". Тоді здавалося, що закриті кордони, військові бази й курортники за профспілковими путівками можуть стати тим довгожданим поверненням у щасливе радянське минуле, до якого вони прагнули всі ці роки. Повернення у країну, подібну до СРСР, для них було шансом впоратися із сучасністю, відповідати якій вони не мали ні сил, ні бажання.
Радянську ностальгію насаджувала в Криму не лише російська пропаганда. Місцеві чиновники і пройдисвіти теж вдало користувалися нею, експлуатували радянський культ як певну суто кримську ідентичність. Десятиліттями агітуючи Крим "берегти себе" як частину Росії на території української держави, маніпулятори забули попередити, що російська і радянська дійсності разюче відрізняються одна від одної. І тепер, стикнувшись із типовою російською розрухою і безгосподарністю, кримчани відчувають цілком очікувані депресію, дезорієнтацію і відчай.
Для кримчан Росія, у яку вони хотіли потрапити, і країна, що підім'яла їх під себе, - різні держави
З анексією українського півострова змінилося існування і в самій Росії. Економіка впала, рівень життя знизився, влада озвіріла і знімає з громадянина останню свитку, нічого не обіцяючи натомість. Якщо запитати росіян, старих і "новоприбулих", про те, як живеться - вони синхронно дадуть відповідь: усе в них добре, кризи не відчувають і впевнено дивляться в майбутнє. "Потрібно почекати"! - ось те гасло, що незабаром матиме кожен автомобільний бампер у Росії, замість: "Я пам'ятаю - я горджуся!" Тільки жителям півострова є з чим порівнювати - зі своїм українським минулим. Росіянам же порівнювати ні з чим. Їхня пострадянська російська реальність не переривалася.
Усе, що відбувається сьогодні з росіянами і проросійськими кримчанами, сприймається по-різному. Для росіян ситуація погіршується, але це ж природно - бо навкруги вороги, які не бажають щастя їхній батьківщині. Для кримчан Росія, у яку вони хотіли потрапити, і країна, що підім'яла їх під себе, - різні держави. Реальність виявилася настільки шокуючою, що мимоволі згадується пострадянська Україна. Та значно більше відповідає їхній ностальгії за СРСР, чим Путін і його імперське чудо-юдо.
Під дією пропаганди проросійський Крим і кримнашистська Росія однаково з'їхали з глузду, але з різних приводів. Півострів має власне радянське дежавю, що відрізняється від російського імперського міфу й нескінченного "вставання з колін". І з кожним днем ця різниця ставатиме очевиднішою. У Криму є всі шанси стати найнетривалішим російським завоюванням. Радянський Крим та путінська Росія зустрілися, щоб назавжди розлучитися. І що швидше це станеться, то менше болю вони заподіють одне одному.
Після деокупації Україна не матиме жодних труднощів із проросійськи налаштованими кримчанами. Бо їм буде не по собі. Обурюватимуться і ремствуватимуть, що сучасний світ, європейські правила чужі їм і незрозумілі. Але відкрито не протистоятимуть Україні та її змінам.
