Де прихований рецепт територіальної цілісності Росії

Російська імперія - на відміну від інших імперій минулого - завжди намагалася підлаштовуватися під захоплені нею території

Російська цибулина

Істерія, що знялася навколо нещадних оцінок Андрія Піонтковського, - непоганий доказ того, що у своєму висновку про перетворення Росії на Чечню публіцист влучив у больовий вузол старіючої імперії, сказав те, про що знає кожен - але ніхто не хоче визнати публічно. Піонтковський у своїх висновках зіграв роль хлопчика з андерсенівської казки про голого короля, і те, що в ролі правдолюба - посивілий чоловік, суті не міняє. Юнацька безкопромісність Піонтковського відома кожному його читачеві, за неї його люблять або ненавидять. При цьому треба розуміти, що "чеченізація" Росії - лише деталь загальної картини видозміни метрополії на догоду околицям. - Зазначає журналіст Віталій Портніков на Радіо Свобода

Заради приєднання Київської метрополії цар і патріарх зважилися на наймасштабніший церковний розкол за всю історію російського народу

Російська імперія - на відміну від інших імперій минулого - завжди намагалася підлаштовуватися під захоплені нею території. Найяскравіший приклад - те, що відбувалося в Москві після приєднання українських земель. І річ навіть не в тому, що це була перша, ще допетрівська, "європеїзація" Московської Русі, а в тому, що заради приєднання Київської метрополії цар і патріарх зважилися на наймасштабніший церковний розкол за всю історію російського народу. Бо саме московські церковні книги підправляли під "грецькі" (тобто київські), а не навпаки.

Традиція "підлаштовування" нікуди не поділася і за новітнього часу. Після розпаду Радянського Союзу і появи на карті Російської Федерації виявилося, що Республіка Татарстан у політичний простір нової держави загалом не входить. У Татарстані навіть виборів президента РРФСР не проводили, а ось власний президент Мінтемір Шаймієв - уже був. Поки існував Радянський Союз, Татарстан претендував на статус союзної республіки, а в новій ситуації його керівництво відмовлялося підписати Федеральний договір, запропонований Кремлем як нову модель співіснування регіонів і центру.

Звісно, Єльцин і Шаймієв у цій ситуації були приречені на компроміс, але як поєднати політичні простори Росії й Татарстану? Адже на той час - одразу після перемоги серпня 1991 року - Росія була країною, що навчалася демократії. А Татарстан - просто перейменованою Татарською АРСР, де зберігалася вся звична система взаємин влади й суспільства, вся партійно-державна вертикаль.

Чому це Татарстан має стати схожим на решту Росії? Можливо, це Росія має бути схожа на Татарстан?

Я добре запам'ятав свій діалог з Мінтеміром Шаймієвим, що відбувся тоді в казанському Кремлі. Я намагався зрозуміти, як змінюватиметься Татарстан за ситуації, коли вже ясно, що республіка залишиться у складі Російської Федерації - єльцинської Росії. І коли політичний краєвид, який бачать із московського Кремля, так разюче відрізняється від краєвиду, що відкривається з Кремля казанського. Я чекав, що Шаймієв стане розповідати про який-небудь "комплекс заходів" із демократизації. Але він тільки лукаво подивився на мене й поцікавився: чому я вважаю, що це Татарстан має стати схожим на решту Росії? Можливо, це Росія має бути схожа на Татарстан? Адже в Татарстані - така ефективна система управління.

Наступні роки засвідчили, що Шаймієв мав рацію. До президентських виборів 1996 року Росія - вже "справжній Татарстан", олігархічна держава, де практично вся влада й відповідальність зосереджена нагорі, а населення грає декоративно-допоміжну роль, відвідуючи вибори й голосуючи за тих, за кого слід. Останній штрих у цій картині - перемога Єльцина над Зюгановим, більше жодних альтернатив у підданих нового царя (чи нового хана, якщо вже бути точним у визначенні запозиченої моделі) вже не буде. Навіть коли за іронією долі сам Шаймієв спробує взяти участь у створенні нової моделі й підтримає не схвалені Кремлем амбіції Примакова й Лужкова - йому швидко нагадають, що він тепер живе у великому Татарстані.

Переформатувати метрополію під окраїну - заручитися гарантією того, що жодних бунтівних провінцій більше не буде

Але залишилося ще одне важливе завдання - приєднатися до Чечні, що також випала з російського політичного простору на початку 1990-х, але вже після краху СРСР. Власне, процес цього приєднання розпочався ще до Першої чеченської війни: Єльцин уважно стежив за Джохаром Дудаєвим, який пішов на конфлікт із власним парламентом ще до того, як російський президент зважився на конфронтацію з депутатським з'їздом. Та все ж ічкерійська модель видавалася чужою, навіть дикою просто тому, що це була модель державної організації в бунтівній провінції. Необхідно було, аби Чечня знову стала невід'ємною частиною Російської Федерації, аби організація її влади виявилася привабливою для метрополії. До того ж, переформатувати метрополію під окраїну - заручитися гарантією того, що жодних бунтівних провінцій більше не буде. Як можна воювати з тим, що є тобою? Як можна відмовлятися від устрою, який є твоїм?

Напевно, для багатьох російських патріотів (не обов'язково тільки для лібералів) було б прийнятніше, щоб не Росія була подібна до Чечні, а Чечня - до Росії? Але тоді можуть запитати: а до якої Росії? Тієї, що подібна до Татарстану? Чи це Татарстан усе ж таки має бути подібний до Росії? Але до якої Росії? Росії Піонтковського чи Росії Дугіна? І чи влаштує Татарстан, і не лише Татарстан, така Росія?

Можливо, Росія тому й існує сьогодні, що її державний устрій копіює радянську вертикаль влади і радянський устрій суспільства та його взаємини з тими, хто при владі? І Шаймієв абсолютно мав рацію, коли казав, що це не Татарстан має бути схожий на Росію, а Росія - на Татарстан, тому що в цій формулі і схований рецепт збереження територіальної цілісності? А чеченська модель - це просто реакція на сучасність, що потихеньку розмиває анахронізм російського управління. І тоді виникає нова складова: страх, сила, вседозволеність влади, авторитет вождя...

Саме тому Російська імперія здавна була схожа на цибулину. Чищення цієї цибулини почалося ще 100 років тому і завжди супроводжувалося сльозами. Але головне - ніхто не знає, що буде, коли дістануться до серцевини, і найголовніше - чи збереглася, чи не зогнила ця серцевина за століття мімікрії під прирощене листя.

Copyright © 2015 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Наталія Лелюх Лікар акушер-гінеколог
Остап Яриш Журналіст української служби "Голосу Америки"
Наталя Д'ячкова Директор юридичної компанії "Скарга"
Олександр Лієв Голова Асоціації індустрії гостинності України
Погода