Кремлівський "щипач"

Чи міг хто-небудь із московських правителів так "опустити" Імперію, як це зробив Володимир Путін, коли засвітився на сторінках західної преси в якості кримінальника?

Якби росіяни починали свій ранок з The Times, вони б знали, що світ сьогодні змінився. Інформація про справу Литвиненка, яку готувався розглядати Лондонський суд, стала проникати в друк вже напередодні. Так, британське видання на своїх сторінках заявило, що має у своєму розпорядженні деталі звіту, підготовленого коронером сером Робертом Оуеном, в якому фігурують імена вбивць майора. На думку The Times, головними підозрюваними мають бути названі депутат російської Держдуми Андрій Луговий і підприємець Дмитро Ковтун - колишні співробітники ФСБ. Коли суд виносив рішення - так і сталося.

Москва... Було в цій назві щось, що уособлювало центр цілого світу

Але основною новиною стало не це. У доповіді могло прозвучати ім'я Володимира Путіна. "Ступінь передбачуваної залученості російського президента залишається неясною. Однак сама згадка його імені посилить напруженість між Лондоном і Москвою". Складно не погодитися з The Times. Згадка імені російського президента в контексті банального вбивства дійсно не може не позначитися як на Лондоні, так і на Москві. Хоча б тому, що Лондон в даному випадку - це британська Корона, британський Уряд, британське Правосуддя, а Москва ... А що, до речі, таке Москва?

Та країна, що була довірена Володимиру Путіну "на зберігання", теж колись мала репутацію. Москва... Було в цій назві щось, що уособлювало центр цілого світу. Москва - це і серце "Імперії зла", і кривавий відблиск зірок Спаської башти, і образ Чудовиська, яке стоїть на чолі жахливої ​​системи. Репутація Росії була глобальною, хоч і з негативним знаком. За неї було заплачено кров'ю мільйонів. І ось сьогодні, після 16 років правління Володимира Путіна, британська преса згадує ім'я володаря 1/6 частини суші в контексті огидненького вбивства, причиною якого можуть бути чи то плітки сексуального характеру, чи то його зв'язок із російською кримінальної бандою.

Уявіть собі Йосипа Сталіна, який підсилає Льву Троцькому льодоруб із тієї причини, що не хоче надавати гласності епізодам своєї бурхливої ​​молодості. Уявіть собі Хрущова, який використовує ядерний полоній для того, щоб забулася не зовсім пристойна історія з трибуною і черевиком. Людство звикло до диктаторів і тиранів, неважливо якого масштабу, що погубили мільйони безневинних заради особистої влади. Світ не вбачає нічого дивного в тому, що час від часу з'являються людожери, які намагаються втопити його в крові. В принципі, сама цивілізація виникла як відповідь на подібну загрозу.

Світ не вбачає нічого дивного в тому, що час від часу з'являються людожери, які намагаються втопити його в крові

Якби росіяни починали ранок з The Times, вони б знали, що відсьогодні зловісної Росії, якою править тиран, більше немає. Тепер це нескінченна злодійська малина, від якої кожен норовить урвати свій шматок, а найщасливіші бандити стають об'єктами поклоніння. Чи міг хто-небудь із московських правителів так "опустити" Імперію, що перемолотила народи й долі, як це зробив Володимир Путін, коли засвітився на сторінках західної преси в якості кримінальника?

У романі Ільфа і Петрова є відомий нам персонаж Шура Балаганов. Кишеньковий "щипач", дрібна кримінальна сошка. В міру злодійкуватий, в міру простакуватий. Не поганий і не хороший чоловік. Псевдо-дитина лейтенанта Шмідта, яка промишляла дрібними аферами, - Шура Балаганов - волею долі був помічений "Великим Комбінатором" і введений у пул. Коли на нього впав відблиск харизми і розмаху Остапа Ібрагімовича, Шура розцвів. Наприкінці історії він навіть почав приймати самостійні рішення.

Одним Шура подобався, іншим - ні. Тут все залежить від особистих уподобань. Він викликав у читачів різні, іноді протилежні почуття, допоки не отримав свою частку грошей пана Корейко. Пристойні, між іншим, гроші. Шура позбавляється "всього нажитого" (не їм, а паном Корейко) і всього, "з таким трудом здобутого" (знову ж не їм, а Остапом Ібрагімовичем), попавшись на трамвайній крадіжці. "Товариш Бендер... Товариш Бендер... Це ж за звичкою... Автоматично".

Якби росіяни починали свій ранок з The Times, вони б могли сьогодні в серцях плюнути: "Тьху, дурень!", Дізнавшись, як Володимир Путін розпорядився нажитим не їм капіталом колись грізної та могутньої Москви. Але росіяни починають ранок зі зведень московської біржі. Тому, помилково приймають наслідок за причину.

Публікується з дозволу автора

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олександр Сосницький Доброволець, підприємець
Володимир Василенко Правознавець-міжнародник
Всеволод Кевлич Футбольний і тенісний експерт
Марія Моісеєва Медіа-продюсер української служби "Голосу Америки"
Олена Косенко Психолог
Погода