Що може Путін запропонувати Грузії та Україні?

Крім відрази до імперської ідеології у колишніх радянських людей з'явилися більш прагматичні умови: що може запропонувати Росія замість технічного прогресу, якісної освіти, відкритих кордонів і дотримання прав людини?

У мене давно склалося стійке відчуття, що західні советологи завжди розглядали СРСР, а тепер і Росію, з позицій своїх конституцій, тих схем і відносин, які прийняті у них - в Іспанії, у Франції, Німеччині або США. І тому нічого не розуміли: ні радянської підлості, ні російської брехні, ні кремлівської нахабства і агресії. На Заході було багато советологіческіх центрів, які вивчали документи КПРС, стан економіки та сільського господарства, але мало звертали уваги на менталітет, звички і традиції. Після чергової війни і збитого літака вони впадали в творчість і писали нові книги про загадкову країну. Пише для Крим. Реалії Олег Панфілов.

Росія - це країна, про яку робити прогнози так само безглуздо, як міркувати про смакові переваги крокодила

.

Нічого загадкового в цій країні немає. Рядки з Тютчева з приводу того, що "умом не понять" треба сприймати буквально - простим розумом не зрозуміти, потрібні медичні пізнання. Прочитав днями чергову "думку" незнайомого блогера: "Якби в Росії в 90-х відбулася декомунізація і люстрація співробітників КДБ-КПРС, не було б ні Путіна, ні війни, Путін торгував би сосисками". Сам Путін з цього приводу не так давно сказав - про бабусю і дідуся, від себе лише додам: Росія - це країна, про яку робити прогнози так само безглуздо, як міркувати про смакові переваги крокодила. Я б дуже хотів знати - хто проводив би люстрацію і відправляв вбивць-комуністів у табори? І що робити з численними чекістами і їх помічниками-сексотами: і тих і інших в країні було мало не половина населення? Найцікавіше - кого б люстрували? Самих себе?

Росія - величезна штучна країна, що складається на відсотків дев'яносто з захоплених за останні 300-400 років територій, і населення, що представляє із себе таку дику расову та етнічну суміш, яку неможливо було назвати нацією і тому обізвали прикметником "росіяни", що позначає приналежність, а не етнонім. В етнічному "гоголь-моголі" багато носіїв прізвищ татарського походження, багато українського, є польські, німецькі, трапляються французькі, італійські, грецькі і багато інших, чиї предки спочатку були поляками, татарами чи голландцями, а потім раптом стали "росіянами". Ці люди вже кілька століть живуть без єдиної історії, без спільної культурної спадщини, ця величезна маса як желе в тарілці - тільки здається народом, а насправді - всього лише населення.

Щоб зрозуміти "російських", не читайте Толстого, Достоєвського та інших класиків.

Щоб зрозуміти "російських", не читайте Толстого, Достоєвського та інших класиків. Вони тільки частково писали про російського життя, і читали їхні твори від сили кілька сотень людей - тоді не друкували великих тиражів, утвореної аристократії достатньо було небагато, кілька сот екземплярів, неписьменному населенню - ні до чого. "Війну і мир" Толстого взагалі читали в салонах, оскільки значна частина діалогів - французькою мовою, біндюжникам, кучерам і простому люду були не зрозумілі. До кінця 19 століття видавець Іван Ситін віддрукував за доступною ціною великими тиражами твори Льва Толстого, Миколи Лєскова, Всеволода Гаршина і Володимира Короленка, якими і зараз завалені букіністичні магазини Москви і Санкт-Перербурга. Іноземці захоплюються Достоєвським і Тургенєвим, але рідко коли можуть точно пояснити, що їм подобається. Швидше за все, той самий стан, коли "умом не понять", коли герої - або вбивці, або самогубці, але всі зайняті пошуком відповідей на питання - "що робити?" І "хто винен?" І ніхто з іноземців ніколи не запитує: а де традиції російської демократії і боротьби за свободу? Чому ж тоді зараз вимагають від Росії та її правителів дотримання прав населення?

А цих традицій немає. Не було боротьби, крім бунтів і повстань. Одну "революцію" в 1905-му піднімав піп Гапон, потім державний переворот очолив Ленін, відібравши перемогу у соціалістів, які дочекалися зречення царя. Кріпацтво протягом кількох століть було єдиним механізмом відносин між, як би зараз сказали, правлячою елітою і тієї самої масою, яку називали "росіянами". Рідкісні вигуки про свободу, права й демократію тонули в залпах розстрілів і в сибірській глушині, куди на каторгу відправляли вільнодумців. З часом більшовики стали називати головними борцями за справедливість кримінальника і насильника Сталіна, банального розбійника Котовського та багатьох інших радянських вождів, що пройшли катівні царської охранки не тому, що були борцями за свободу - вони були звичайними бандитами і грабіжниками. Розбійникам і кримінальникам стали встановлювати десятки тисяч пам'яток, щоб люди забули про їх кримінальне минуле. Їхні діяння зараз розглядали б як тероризм, проте ні більшовики, ні, тим більше, ідеологи "русского мира" про це не заїкаються, інакше була б порушена вся структура пропаганди - про борців за світле майбутнє.

"русский мир" - як вампір, може жити тільки кров'ю і вбивствами



Протягом кількох століть йшов бурхливий процес "збирання земель руських", асиміляція народів захоплених територій, потім - більшовики з численними заборонами, цензурою, пропагандою, ГУЛАГом, репресіями, парткомами і профкомами. І постійні війни - у світі немає такої країни, яка так багато воювала, втратила мільйони солдатів. Більшість воєн були програні, але царі і радянські вожді не могли інакше, вважаючи, що "русский мир" - як вампір, може жити тільки кров'ю і вбивствами.

За останні 15 років Путін відновив багато зі спадщини "русского мира", головне - імперськість, почуття імперії, коли кожен росіян вважає себе вершителем доль, підкорених або ще не підкорених народів. Путін, цей гігант 169 сантиметрів зросту, дивиться зверхньо на заворожений їм "русский мир" і насолоджується покірливістю і агресивністю маси. Економікою Путін не займається, він у ній нічого не розуміє. Не розуміє і "русский мир", в декількох поколіннях вихований у необхідності шанування вождів, покірливо вистоювати в продуктових чергах, до дефіциту відноситься з тією ж любов'ю, як і до портрета генерального секретаря чи президента.

Десять років тому Путін почав схиляти колишні радянські республіки до нової форми співжиття, на вибір були СНД, ОДКБ, ШОС, тепер ЄврАзЕС. "Русский мир" сколихнувся і приготувався пояснювати, чому їм треба гуртуватися навколо Кремля. Одним не треба було й пояснювати, інших довелося умовляти і навіть залякувати. Кому - компліменти, кому - погрози, незговірливих довелося за старою традицією "русского мира" завойовувати, так само невдало, як і раніше, але спробували. У цьому дивному процесі відновлення колишньої імперії є один нюанс, на який Кремль не хоче звертати уваги - що він може запропонувати натомість? Що може Путін запропонувати Грузії та Україні взамін власної історії боротьби за свободу і незалежність - залежність і несвободу? Імперська ідеологія навряд чи сподобається новому поколінню грузин і українців, навіть якщо російська пропаганда буде цілодобово розповідати про "наш адрес не дом и не улица ...". Або, не дай Бог, про "будівництво століття" - БАМ, Байкало-Амурську магістраль, в яку вбухали величезну кількість грошей, але так і не добудували.

Крім відрази до імперської ідеології у колишніх радянських людей з'явилися більш прагматичні умови: що може запропонувати Росія замість технічного прогресу, якісної освіти, відкритих кордонів і дотримання прав людини? У суперечках з "ватниками" завжди виграють прості аргументи - якщо разом з "печеньками" люди отримують безпеку, вільні і демократичні вибори, ринкову економіку і розвиток, то у відповідь задиханий схлип про переваги "русского мира" звучить як знущання. Путіну і його прихильникам дуже важко - їм доводиться приводити абсурдні доводи про те, що колись жили разом, що говорять одною, російською мовою, що Сталін - їх загальний вождь і іншу нісенітницю. Недовіру з боку співрозмовника "ватники" сприймають як особисту образу і завжди починають матюкатися.

Чим ще Росія може заманити "заблукалих"?



За 15 років Путін, здається, все перепробував: шантаж, погрози, обіцянки економічної допомоги, пропаганду і, нарешті, війну. Деякі способи діють якийсь час, але ненадовго - днями Киргизстан змушений був зізнатися, що обіцянки Росії інвестувати в країну 3 мільярди доларів виявилися невиконаними. Періодично економічні проблеми виникають у відносинах Росії та Казахстану. Найбідніша з пострадянських країн, Таджикистан, опинився на межі економічної катастрофи. Патріарх проросійської політики Олександр Лукашенко не витерпів і став налагоджувати відносини з Євросоюзом і США. Так чим ще Росія може заманити "заблукалих"?

Кремль і його мешканці перебувають у стані крайнього відчаю. І якщо раніше, до української авантюри, Путіну було важко говорити з лідерами колишніх радянських республік, зараз шансів на повернення практично немає. Загравання з Грузією, оголошення про послаблення в отриманні російської візи, обіцянка в наступному році і зовсім їх скасувати, не змінюють ситуацію. У минулий четвер завершено процес асоціювання Грузії в ЄС, через півроку жителі Грузії, як і України, а раніше Молдови, зможуть їздити в Європу без віз. Кому з українців, молдаван і грузин потрібна Росія, де бульдозерами давлять продукти, а ті, що продають, наполовину містять шкідливу для здоров'я пальмову олію? У "ватників" аргументів не залишилося, крім мату, а подібне ставлення до тих, кого вони заманюють, не має перспективи. Федір Тютчев мав рацію, якщо під "статью" він мав на увазі неприязнь, яку Росія може легко виховати війнами, агресією, брехнею та образами. Зрозуміти це - неможливо.

Copyright © 2015 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олег Сенцов Режисер, сценарист, письменник
Анастасія Леухіна Голова ГО "Горизонталі", викладач Київської школи економіки
Світлана Фус Дієтолог
Микола Несенюк Журналіст
Ольга Решетилова Координаторка Медійної ініціативи за права людини
Погода