Росіяни в декількох поколіннях виховані в умовах інформаційного вакууму, у них немає жодного бажання шукати інші джерела інформації або аналізувати. Радянська пропаганда виховувала безвольну масу, привчену вірити вождям.

Більше 20 років тому я приступив до вивчення інформаційної війни в Чечні. Тоді, в кінці 1994 року російська преса була відносно вільна і видно було, як вона намагається бути незалежною від держави. Зараз мало хто повірить, але в середині 90-х років найоб'єктивніші репортажі про те, що творила російська армія на Північному Кавказі, були зроблені державними каналами - ОРТ (зараз Перший) і РТР "Росія", телеканал НТВ поступався їм в оперативності і жорсткості передачі ситуації. Все змінилося в середині 1999 року, коли прем'єр-міністром Росії став Путін. Об'єктивність була замінена пропагандою, свобода слова - цензурою, дезінформацію стали називати офіційною точкою зору, - пише професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

З того часу в Росії вже немає ні журналістики, ні журналістів, ні достовірних і об'єктивних ЗМІ, ні незалежного ТБ. Для більшої реалістичності нинішнього стану журналістики залишилося повернути в дипломи журфаків запис про отриману професію - "працівник ЗМІ та пропаганди". Як в Радянському Союзі, коли журналістам на ранкових планерках роздавали теми і вимагали тексти, ідеологічно витримані в "розрізі досягнень радянського народу й улюбленої партії". З вільних тем сучасних ЗМІ найпопулярнішими стали прославляння того, як Росія встає з колін, мудрість і прозорливість великого керівника Володимира Путіна, спрямовуюча роль партії "Єдина Росія", а також висвітлення діяльності керівників братніх країн - Нікарагуа, Венесуели, Північної Кореї, Сирії і в цьому ж ключі - Вірменії, Киргизстану і Таджикистану.

Першою "інформаційної жертвою" стала друга війна в Чечні, потім Грузія, Україна, тепер - Сирія

Список заборонених тем величезний - корупція російської влади, не тільки в Кремлі, але і в регіонах, реальна ситуація в Чечні, справжнє становище в армії, хабарництво в МВС. Останній рік через введення санкцій не вітається писати і повідомляти населенню про те, якої якості продукти можуть потрапити на стіл росіянам і, само собою, що стало і що буде з "Новоросією" та її пасинками - ДНР і ЛНР. Ще й про Крим потрібно повідомляти тільки добрі новини, а якщо їх немає, то нічого не писати або висмоктувати з пальця повідомлення про споруджуваному мосту через протоку. У час, коли російська влада готували грунт для введення нової інформаційної політики, в 1997-1999 роках в різних структурах - від міністерства оборони до ФСБ і МВС було створено шість інформаційних центрів для поширення дезінформації, званої "офіційними відомостями". У Кремлі таким центром керував Сергій Ястржембський, в МО генерал Валерій Манілов, в ФСБ - генерал Олександр Зданович. Крім них дезінформацією займався Російський інформаційний центр при МЗС Росії, полковник ФСБ Ілля Шабалкін безпосередньо на Північному Кавказі, а також саме міністерство у справах друку.

Вся ця орава чиновників повинна була схилити російську і світову громадську думку на бік Кремля, переконати населення у тому, що всі проблеми в Росії від чеченців, а російські війська - це скоріше невинні овечки, які випадково потрапили в гори Північного Кавказу. Спочатку їм це не вдавалося: іноземні журналісти обходили стороною всі ці інформаційні центри, іноді відверто знущалися над пропонованою їм дезінформацією, але з приходом Путіна в уряд в серпні 1999 року все змінилося. Російським журналістів пригрозили, іноземних репортерів стали відловлювати - шантажувати позбавленням акредитації та анулюванням віз. Путін і його команда добилися того, що російська журналістика перетворилася в обслугу влади, як за радянських часів. Тепер російські громадяни не можуть знати про події, що відбуваються не тільки всередині країни, а й за її межами, насамперед, з тих країн, де Росія в черговий раз домагається "миру в усьому світі". Першою "інформаційної жертвою" стала друга війна в Чечні, потім Грузія, Україна, тепер - Сирія.

Кремль створив для росіян нову залізну завісу, вже інформаційну

Пересічний росіянин, якщо він не знає англійської мови, а таких в країні майже 90 відсотків, не зможе прочитати повідомлення ВВС або зайти на сайт Associated Press, дізнатися, що пишуть британські або американські газети. По-перше, росіянину з дитинства прищепили відразу до альтернативної точки зору, по-друге, пропаганда навчила не вірити всьому, що ні вимовляється з вуст ведучих новин російських телеканалів. Оскільки незалежних ЗМІ в Росії вже немає, за рідкісним винятком малобюджетних і малотиражних газет, то посилати журналіста, наприклад, в Сирію, вони не можуть. Виходить, рядовий громадянин Росії буде споживати тільки ту інформацію, яку йому придумають в міністерстві оборони, в Кремлі і на самих телеканалах, де з приходом Путіна в штаті знаходяться генерали і полковники спецслужб. У якості "незалежних" росіяни можуть прочитати сайти патріотичних організацій або такий дивний витвір російських спецслужб, як агентство ANNA, зареєстроване в Абхазії (!), але має можливість посилати своїх "кореспондентів" в "гарячі точки", зокрема і до Сирії. Розкривати причетність до спецслужб LifeNews не має сенсу - вона очевидна.

Що в результаті ми маємо в ситуації із Сирією? Абсолютно контрольовану спецслужбами і професійними пропагандистами інформаційну картину, з якої населення Росії не знає про давнє протистояння шиїтської меншини і сунітської більшості, існування сирійської помірної опозиції, про те, що таке ІГІЛ і звідки він взявся. Неможливо уявити, щоб росіянин не повірив у ту нісенітницю, яка лине з телеекранів, і раптом задався питанням про те, чому, наприклад, з ІГІЛ воює афганський Талібан. Або чому ІГІЛ не визнає "Аль-Каїда". Але природна лінь росіян, вихована багаторічної радянською пропагандою, стала благодатним грунтом для відновлення путінської пропаганди. Кремль створив для росіян нову залізну завісу, вже інформаційну.

Тільки необізнаному не зрозуміло, що сирійське християнство до російського сучасного мракобісся не має жодного відношення

Я кілька разів намагався перевірити на собі, що росіяни знають про події у Сирії і остаточно зрозумів, що практично нічого. Крім вакууму у свідомість жителів Росії лізуть усілякі "історики", які з подачі Путіна починають пояснювати, що Сирія - мало не прабатьківщина християнства, що звідти зійшла благодать для Росії, хоча тільки необізнаному не зрозуміло, що сирійське християнство до російського сучасного мракобісся не має жодного відношення. І взагалі російське позолочене православ'я - з імперської Візантії, тому воно так сподобалося московським царям і князям. Якщо пропаганда буде наполегливо розповідати телеглядачам, що Сирія пригнічується арабами (вибачте за вільність припущення), то росіяни і цьому повірять.

Історія з освітленням ситуації в Сирії нагадала подібну ситуацію у зв'язку з війною в Югославії в 90-х року і особливо під час операції НАТО в 1999 році. На російських телеканалах була постійна істерика з приводу бомбардувань НАТО, але нічого не говорилося про трагедію у Сребрениці або в Сараєво. Росіяни сприймали ту війну абсолютно однобічно, тільки з позиції диктатора Мілошевича і його однодумця Путіна. Абсолютно схожа ситуація і зараз відносно Сирії - росіяни ніколи не дізнаються про те, як сім'я аль-Асадов узурпувала владу і як вона застосовувала хімічну зброю проти мирного населення. Росіянам навіть подобається бути на боці тих, на чиїй Путін і кремлівська пропаганда.

Можна банально написати, що рано чи пізно у росіян відкриються очі і вони дізнаються правду. Це був би хороший варіант, якби не та обставина, що росіяни в декількох поколіннях виховані в умовах інформаційного вакууму, у них немає жодного бажання шукати інші джерела інформації або аналізувати. Радянська пропаганда виховувала безвольну масу, привчену вірити вождям. Дев'ять років відносної свободи слова при Борисі Єльцині так і не змогли змінити населення, навчити його оцінювати і аналізувати інформацію. Путінська пропаганда знайшла, як писали в радянській пресі, гарячий відгук у серцях росіян, і вони знову поринули у звичну для них атмосферу брехні. Вони будуть покірливо вірити всьому, про що їм розкажуть про Сирію. Наше право знати про це і не вірити російській пропаганді.

Copyright © 2015 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода