Дехто повірив, що ефектні флеш-моби - це і є дипломатія

ООН - неадекватний реаліям сьогодення механізм, а учасники організації (і то ж далеко не лише сама Росія) не особливо прагнуть керуватися міжнародним правом. То які можуть бути очікування від сесії генеральної асамблеї?

ООН не така вже й погана організація. Вона допомогла уникнути і великої світової ядерної війни і багато інших проблем, інституалізувала діалог та обговорення з переважної більшості найнагальніших проблем людства. Але ООН і створювалась, радше, як запобіжник, щоб жодна із сторін у великому блоковому протистоянні не отримала гору. ООН непридатна для багатополярного світу, якого не існувало в момент створення і майже усю історію її існування.

І міжнародне право не таке вже й погане. Просто будь-який закон чи правова норма можуть працювати лише тоді, коли усі їх виконують. А як не виконують, а у більшості немає інструментів, як примусити порушників до виконання - то при чому тут право?

Отже ООН - неадекватний реаліям сьогодення механізм, а учасники організації (і то ж далеко не лише сама Росія) не особливо прагнуть керуватися міжнародним правом. То які можуть бути очікування від сесії генеральної асамблеї?

Багато хто очікував якихось сенсацій у виступах. Обами, Путіна, Порошенка. Благо, що хоч герой певної частини українського політикуму - усебілоруський батько, цього разу очікувань не викликав.

Тут така справа - якщо лідери держав не демонструють чогось в повсякденному житті, то звідки очікування, що з трибуни ООН вони нас "порвуть"?

Кожен був очікуваним. Порошенко ще півдня залишається очікуваним. Але невже хтось думає, що він скаже - завтра воєнний стан, мобілізація, штурм Донецька, удар по Ростову? Сенсацій не буде. Ми почуємо чергову артистично виконану (отут якраз маю сподівання, що Петро Олексійович усю дорогу в Нью-Йорку не спав, а перед дзеркалом в літаку репетирував свою промову) трохи нудну жуйку про погану Росію (з якою ми тим не менше не розриваємо відносин - тут ентузіастам бравурної політичної думки залишаю можливість ще раз обуритися, як же ж так можна не розуміти усю глибину позиції Порошенка?!) і про хороші реформи. Ну, якийсь більш тривалий у часі і вишуканий варіант, але по суті оце.

І правда полягає в тому, що проривні ідеї ніхто на люди з трибуни не вигукує. Їх реалізують. Спокійно, наполегливо.

В плані реалізації наша делегація в ООН запам'яталась поки що виходами з залу і демонстрацією прапору.

До речі, дивився я на те фото - де група молодих дипломатів десь на балконі сесійного залу ООН підняли прострелений багато разів та понівечений прапор України, який воював, і тяжкі думки мене охопили.

З одного боку - не усі на фото були ні молодими, ні дипломатами. Але вірю, що та мзсівська молодь, яка там була, щиро і від усього серця взяли участь в цій акції.

Але навіщо, який результат очікували організатори (явно не з постпредства при ООН, бо звідки би там взявся той прапор)? Хто зрозумів цю акцію? Кілька людей, що сиділи навколо на балконі - нехай бачать, як написав у твіттері Юрій Сергеєв? А хто зміг чи встиг в ході виступу Путіна пояснити людям, що це за прапор, чому такий понівечений? Чи це було розраховано на фотографа і на українську публіку? Але ж в ООН не українську публіку треба розважати, а переконувати інший світ!

Я насправді не вважаю цю акцію з прапором якоюсь поганою. Вважаю її бездумною. Ну, десь так, як демонструвати пачку російських паспортів на доказ російської агресії, або прострелений фрагмент автобуса діловій спільноті в Давосі. Ефектно. Але чи ефективно?

Загалом починає складатися враження, що дехто в українській дипломатії вже повірив, що подібні ефектні публічні появи, флеш-моби, фотографування на підтримку чогось, вишукані концерти, злі заяви та іронічні дипломатичні ноти - це і є дипломатія.

Безперечно, все це в дипломатії має бути. Це навіть подекуди красиво виглядає, а інколи буває і корисним.

Але яка ціна усьому цьому, якщо за столом переговорів ми не можемо нічого досягнути ні в діалозі з друзями, ні в переговорах з ворогом? Яка ціна ефектності на тлі відсутності бачення, пропозицій, ідей, проектів резолюцій, документів?

Я щиро і твердо вірю, що українські дипломати (якась їх кількість) дійсно прагнуть продемонструвати позицію, зробити вчинок. Так, важко сидіти склавши руки, коли твою країну шматують зайди.

Але хочу сказати дипломатичній молоді та і не лише. Україна підперезана сотнями кілометрів окопів, траншей, попідтикувана блок-постами, опорними пунктами. На багатьох з них підняті наші прапори. І ці ж прапори майорять в душах тих сверсників і їх батьків, які часто погано озброєні, забезпечені і нагодовані, але тримають стійко ті висоти, на яких встановлено наш прапор. Ми, ті хто далеко від фронту, ніколи не зробимо вчинку більшого, ніж зараз роблять наші співвітчизники.

Але, що можуть, а за великим рахунком, зобов'язані зробити дипломати. - це позбавити наших співвітчизників потреби стояти під обстрілами.

І красиві вияви патріотизму тут не допоможуть. Війна дипломата - це читати, слухати, чути, бачити, переконувати, готувати документи, ламати російські альянси та плани, утверджуючи натомість наші, українські, бути на крок попереду за супротивника, а не мавпувати його маневри. Потрібно тяжко щоденно працювати, заглиблюючись у суть.

Оце і були мої очікування від роботи української делегації в ООН.

Для цього, я так розумію, щодня ціною свого життя і здоров'я для нас виграють час ті хлопці, які вийшли і не вийшли з-під Ілловайська чи Дебальцево.

Оригінал

Текст публікується з дозволу автора