Уроки з історії Адама і Єви

Навіщо людині дане життя? Який його сенс? Як прожити життя гідно і з чистою совістю, так би мовити, від дзвінка до дзвінка? Взагалі, чи варто жити?

Оскільки життя дане Богом, то мета і сенс його відомі Творцеві і відкриваються нам у Святому Дусі відповідно з вірою. Він створив людину, наділивши її розумом та силою волі, що означає принципову різницю між людьми й тваринами. Розум уже передбачає наявність найнеобхіднішого знання.

Затим Усевишній наклав заборону на те, що має бути заборонене. "І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!" (Бут. 2:16-17)

Адам і Єва, хоча були створені вільними, мусили слухатися Божого наказу. Невдовзі вони порушили заборону та були вигнані з Раю. Чому так сталося?

Заборону, про яку йдеться, можна зрозуміти як в прямому, так і в переносному сенсі. Якщо в прямому сенсі, яблука та інші плоди дерев не їжа для чоловіка. З найдавніших часів найкращою їжею вважалося м'ясо. Воно калорійне й корисне. М'ясо було навіть більше, аніж їжею, бо плоть тварин використовувалася в релігійних жертвоприношеннях. Хліб – теж гарна їжа і має неабияке сакральне значення.

Якщо в переносному сенсі, то плоди з дерева пізнання добра й зла означають гріховні насолоди. Але не для того Господь створив людей, щоби вони жили заради примітивного, напівтваринного кайфу. Рано чи пізно любов до насолод змусить усвідомити їхню марноту. Це і є шлях пізнання добра й зла, пізнання на власному досвіді, ціною постійних помилок.

Навіть саме знання добра й зла – якесь пусте, зайве, бо практичної користі від нього – нуль. Зовсім інше, наприклад, знати, як правильно приготувати їжу або збудувати теплий будинок. Натомість, розмірковування на тему добра й зла схожі на балаканину політиків, яким завжди бракує конкретики.

Отже, першим кроком Адама і Єви на шляху до гріхопадіння стала точка зору про те, що життя дане Богом нібито для насолоди. Навіть припускати такого не можна було. Творець дав призначення кожному, і життя треба сприймати як обов'язок, щоби прожити його з чистою совістю.

Демон вселився в душу Єви ще до гріхопадіння, переконавши її в необхідності догоджати чоловікові. Але ж її призначення не таке. Сказав Усевишній: "Створю йому поміч, подібну до нього" (Бут. 2:18). І так з'явилася жінка.

Одне діло – бути помічницею у справах, інше діло – догоджати, служачи слабкостям чоловіка. Між першим і другим величезна різниця.

А якої помилки припустився Адам? Він був радий отримати майже що завгодно, не задумуючись над власним вибором, не припускаючи можливості помилки, не маючи достатньої сили волі, щоби відмовити. До останнього моменту залишався шанс виправити ситуацію. Він міг сказати "ні", і все могло би скластися по-іншому.

У підсумку обидва вони поплатилися за свій нерозум. Хоча спочатку Адам і Єва були створені вільними, вони опинилися в пригніченому стані, у стані рабства гріху. Вигнання з Раю стало наслідком їхньої ганебної поведінки, несумісної з божественним місцем.

Психологічна драма в біблійній історії Адама і Єви стара, як і самий усесвіт. Назвати її класичною надто мало. Історія гріхопадіння увійшла в самісінькі гени людства і повторюється чи не з кожним із нас по досягненні дорослого віку.

Суєтна турботливість Єви – це поведінка багатьох жінок, які мало замислюються над своїми діями, які марнують час на непотрібні речі, забуваючи про Бога, тобто про найважливіше.

На світі повно тих, хто намагаються проявляти турботу, не знаючи суті проблем. Зі своєю зайвою і нав'язливою турботливістю вони лізуть у душу до кожного і рано чи пізно змушені зробити для себе відкриття того, що їхнім підопічним потрібне зовсім інше.

Навіть якщо зайву турботу проявляють близькі люди, це не міняє ситуацію та повинне насторожувати. Зазвичай пропонують щось, користуючись благими намірами, але благими намірами, як відомо, вистелена дорога до Пекла. Бо пропонують, не розуміючи стану твоєї душі, а з метою показати турботливість.

Така звичайна, традиційна модель поведінки не є шляхом до щастя й благополуччя. Широкою дорогою мільйони грішників, розучившись мислити, прямують у самісіньке Пекло.

У кожного свій життєвий шлях і свій, відповідальний вибір на кожному кроці. Кожна людина повинна мати совість і не йти на поводу в так званих благодійників (у лапках). Заборонене Богом мусить бути заборонене. Якщо не виконується Закон, то даремно сподіватися на виконання державних законів.

Рабів не просто не пускають до Раю, їхнє сьогоднішнє існування в потуранні гріху є прообразом майбутнього Пекла. Життя – то страждання, як говорив Будда. Ідеться не про щось сакральне і трансцендентальне, а про фактичний стан речей у жалюгідному, гріховному світі.

Інша дорога веде в Рай, але триматися її непросто. Ти мусиш не догоджати комусь, а керуватися Істиною як дороговказом. "Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її!" (Мат. 7:13-14)

Звільнення від рабства гріха вимагає правильного усвідомлення сенсу життя. Воно дане не для насолод і розваг, не для особистого задоволення, а повинне розглядатися як обов'язок. І сенс життя – прожити його нормально, гідно і з чистою совістю, так би мовити, від дзвінка до дзвінка.

Paul Magogan © 2015