Козаки московських залякувань не бояться

Та історія буде про мужність і витривалість українців, яким не страшні залякування Москалика.

Йдеться про моїх родичів, які живуть у хуторі. Там немає асфальтованих доріг. Зрідка проїде вулицею машина, яка привезе вісточки з інших країв. Добре, що світло провели. А щоб нагрітися, треба сокиру взяти та й дров нарубати. Воду ж з річки носять. Це ті, хто колодязя не викопав. Бо дорога та штука. Замовляти робітників та обладнання з райцентру вартує чималих коштів для стареньких. Тому й живуть так. Непогано живуть. Радіють, що війни немає. Працюють потихеньку. Богові дякують.

Здавалось, надворі 21 століття - комп'ютеризована епоха. Інформаційна війна охопила усіх. Тільки не той хутір. Бо там інші пісні. Щодня співає там худоба, котра повертається з поля. Співають сапи, лопати і граблі. Люди трудяться і для них та праця - святе дійство. Без неї вони, немов позбавлені життя. Кожен з них працює на своїй ниві і при нагоді готовий її захищати. Бо знає, що більше нікому. Молодь спокусилася столичними перевагами та й майнула до міста. Отак і живуть.

І нехай та Московія гнівається і нервує. Для тих хуторян уся та балаканина - будяки, що засмітили огород. Вони його вирвуть та й спалять. І вітер попіл рознесе. Добре, аби в Московію.

"Пережили не такі часи. Бувало й гірше"- говорить столітній дід Григорій.

Ми ще покажемо, яким є міцний козацький рід!