Рефлексії про Вибори

Минулого місяця я провів кілька днів у складі спостережницької місії Українського конгресового комітету Америки (УККА) на президентських виборах в Україні. Під час фактичної війни у двох крайніх східних Донецькій і Луганській областях українці пішли на виборчі дільниці, аби взяти участь у, можливо, найважливіших виборах за всю 23-річну посткомуністичну історію України.

Вибори стали результатом революційного усунення від влади колишнього Президента Віктора Януковича і 6-місячних протестів у Києві й інших великих містах. Протести виникли внаслідок відмови Януковича виконати свою обіцянку та підписати Угоду про асоціацію з ЄС, однак швидко переросли у вибухонебезпечну суміш народного невдоволення, спрямованого проти колишнього президента та його найближчого оточення.

Швидкий перехід влади від донбаського клану Януковича до тимчасового уряду було позначено російською анексією Криму та роздмухуванням сепаратистської й терористичної активності на сходу країни. Тимчасова влада опинилася в руках Олександра Турчинова й Арсенія Яценюка, які намагалися почати довгий процес очищення авгієвих стаєнь (в економічній й інших сферах), залишених попереднім режимом. Тиск російської військової агресії давав про себе знати, і перехідний уряд відчував себе безсилим без легітимного лідера. Тому президентські вибори 25 травня стали визначальною подією для України, яка повинна розпочати своє "переродження" в демократію європейського взірця із країни євразійського типу, який можна знайти в Росії чи Казахстані.

Мою команду відправили до Дніпропетровська, що знаходиться на південному сході країни. До 1987 р. це місто було закрите внаслідок його провідного значення в радянській промисловості та військовому секторі. Дніпропетровськ, який на обласному рівні очолює українсько-єврейський олігарх Ігор Коломойський, і його люди непохитні у своїй лояльності до Києва. Відразу по нашому приїзду ми відчули трепет від моря українських прапорів, які були напнуті по всьому місту та – що цікаво – перебували поруч із радянськими знаками на кшталт "бульвар Карла Маркса" чи "площа Леніна". Так само й гігантський тризуб, зображений на незакінченому готелі радянської епохи "Парус" був яскравим свідченням проукраїнських поглядів цього міста.

У дні напередодні виборів ми зіткнулися з потоком новин про спроби зірвати вибори та провокаторів із сусідньої Донецької області, які нібито планували знищити головні мости всередині та довкола міста, аби заблокувати рух. Поширення цих новин призвело до збільшення присутності міліції на вулицях, і ми побачили – вперше поза межами Києва – членів Самооборони, які патрулювали вулиці та охороняли міліцейські відділки.

Поза тим, вибори пройшли практично без інцидентів, а в більшості випадків нашу присутність в якості спостерігачів сприймали з радістю та подякою. Багато членів місцевих виборчих комісій казали нам, що наша присутність сприяє плавному перебігу виборів. Спостерігачі, у свою чергу, повідомили нам, що вибори 2010 і 2012 рр. проходили зовсім не так. Окрім деяких незначних помилок унаслідок людського фактору, цього разу не було ніяких спроб навмисне порушити виборчий процес. Не було жодних провокацій і насильства, які багато хто прогнозував у ЗМІ.

Було помітно, що люди хотіли проголосувати, і вони проголосували. Багато українців, з якими ми спілкувалися в Києві, Львові та Дніпропетровську, прагнули, щоб вибори завершилися в першому турі – це стало важливим фактором перемоги Порошенка. Цьому також допомогла його кмітлива кампанія: наполягаючи на тому, що він переміг уже заздалегідь, він провів успішну виборчу кампанію. В нашому виборчому окрузі Порошенко переміг із результатом у 53%.

Що буде далі?

Тепер, коли Порошенко пройшов інавгурацію, починається справжня робота. Його репутація на міжнародній арені видається позитивною: це, зокрема, продемонстрував прийом, який він отримав від багатьох світових лідерів під час відзначення річниці висадки в Нормандії. Пріоритети в діяльності Порошенка зрозумілі: (1) відновлення економіки, (2) завершення протистояння на Сході і (3) подолання корупції, яка поглинала українську політику з початку 1990-х рр.

Час покаже, наскільки вдалим виявиться правління Порошенко, але сьогодні нам варто побажати йому успіхів і сподіватися на те, що він виконає ті обіцянки, які давав українському народу.