Президентські вибори повинні відбутися – попри слабкий підбір кандидатів

25 травня українці підуть на дільниці та візьмуть участь у виборах, які можуть стати найважливішими з часів референдуму про незалежність у грудні 1991 року. Підбір кандидатів, втім, не зовсім відповідає важливості цього моменту.

Відсутність "нових облич" на цих виборах дещо розчаровує – зокрема, два фаворити президентських перегонів Петро Порошенко і Юлія Тимошенко є політиками, які уособлюють минуле. Цей факт є холодним душем для учасників Євромайдану – нового покоління, яке намагалося збудувати нову Україну. До цього додається відсутність будь-яких життєздатних альтернатив цим двом політикам: такі фігури, як Олег Тягнибок і Дмитро Ярош, відлякують виборців на Сході, у той час як кандидати з Партії регіонів – Михайло Добкін і Сергій Тігіпко – є пережитками старого режиму і вважаються причетними до насильницьких подій у лютому цього року.

Тим не менше, Україна потребує нового президента – слабкі лідерські якості Олександра Турчинова вже очевидні для всіх. Більше того, його бездіяльність під час анексії Криму та провокацій на Донбасі може стати тригером ще однієї зміни влади. Акції в Києві останніх днів засвідчили, що уряд Турчинова перебуває під загрозою бути усуненим. Тому в інтересах України обрати більш досвідченого політика на короткий термін. Антиолігархічна риторика Тимошенко може бути суголосною з настроями Майдану – хоча її досвід колишнього прем'єр-міністра та минулі відносини з Путіним можуть заспокоїти Росію, яка вважатиме її опозиційним кандидатом, з яким можна працювати.

Порошенко, у свою чергу, хоч і досвідчений політик, але має тіньові зв'язки з Дмитром Фірташем і українським газовим лобі. Саме це лобі підтримувало режим Януковича протягом кількох років, наприклад, допомігши йому придбати маєток у Межигір'ї – один з найбільш кричущих проявів державної корупції та відмивання грошей. Цей та інший факти шаленої корупції були з того часу підтверджені, тому повернення фігури, яку вважають причетною до цієї корупції, безперечно не слугуватиме найкращим інтересам України. Існують також свідчення того, що Фірташ раніше фінансував партію "УДАР" Віталія Кличка, який нещодавно зняв свою кандидатуру на користь Порошенка. Для Кличка – який чотирма місяцями раніше виголосив у парламенті пристрасну промову і заявив про свій намір балотуватися на посаду президента – це був справді дивний хід.

Утім можна стверджувати, що важливими є не скільки кандидати, стільки власне вибори, адже саме їх намагається зараз зірвати Володимир Путін. Поруч із фальшивими звинуваченнями у дискримінації російської меншини в Україні апеляція до нібито нестачі легітимності української влади є другим популярним аргументом Кремля на міжнародній арені. Росія використовувала його весь час – і для того, щоб виправдати своє військове вторгнення в Крим, і для того, аби відмовлятися вести переговори з київською владою. Тому чим швидше український президент втратить приставку "виконувач обов'язків", тим краще.

Незважаючи на те, що аргумент про нелегітимність української влади застосовує лише Росія, сама наявність такого твердження приховано впливає на міжнародний дискурс довкола поточної кризи. З позицій простої логіки відмова вести перемовини з нелегітимним урядом є раціональним підходом до міжнародної дипломатії, особливо коли ситуацію в Україні зображають у надто спрощеній манері без жодної уваги до деталей – як це має місце в багатьох західних державах. Існує небезпека того, що подібна аргументація резонуватиме з тими, хто коливається у власному ставленні до уряду Арсенія Яценюка. Тому очевидно, що в короткостроковій перспективі уряд має докласти максимум зусиль для того, аби спростувати подібні російські звинувачення-виправдання.

Новий український президент повинен бути сильним, щоби стримати російський тиск, однак також мусить володіти економічними і політичними навиками, аби вдало маневрувати між пастками і капканами міжнародної дипломатії. У цьому контексті вираз "із двох бід вибирають меншу" буде найбільш підходящим. Дипломатичний досвід Тимошенко в якості прем'єр-міністра був здебільшого позитивним, незважаючи на труднощі у її взаємодії з тодішнім Президентом Віктором Ющенком. Так само вона, вочевидь, зберегла робочі відносини з Росією, зокрема й тому, що протягом усього часу Євромайдану перебувала в ув'язненні – внаслідок цього її прізвище там звучало куди рідше, ніж прізвища Кличка, Яценюка і Тягнибока. Це також може задовольнити декого з жителів Східної України, які традиційно підтримували Януковича та Партію регіонів.

Більше того, ключовою характеристикою новообраного президента буде його здатність провести нові парламентські вибори. Це буде шансом для українських виборців очистити власний парламент від тих депутатів, які підтримували попередній режим і які продовжують діяти наперекір національним інтересам, захищаючи проросійських сепаратистів на Донбасі та в Криму. Попри те, що такі вибори не стануть панацеєю від усіх бід, вони можуть стати ключовим фактором у цементуванні демократичного прогресу України та її подальшій інтеграції в європейські політичні й економічні інституції.

До цього часу Україна потребуватиме сильного досвідченого лідера, який би зміг здійснити економічні й соціальні реформи і водночас протидіяти російській агресії на Півдні та Сході країни. Враховуючи слабкий підбір кандидатів, Тимошенко видається найкращим варіантом серед наявних.