Український молодіжний національний рух в Галичині.

Що таке Галичина для України і яку роль ця земля відігравала у становленні українського народу? Дуже багато суперечок виникає на підґрунті цього питання, але точно зрозуміло одне: галичани споконвіків відзначались патріотизмом і національною самосвідомістю, а тому відігравали одну з визначальних ролей у створенні Української незалежної держави. І це не пусті слова, вони підкріпленні фактами, які мали місце в нашій національній історії.

Так у XIX ст., коли землі нашої країни були поділені між двома державами – Річчю Посполитою та Московською імперією, саме на Галичині були зафіксовані найбільш конкретні кроки для розвитку національного руху, який на ті часи стрімко набирав обертів. Переважно цим займалась молодь, яка вважали своїм обов'язком боротись за права українців та розгляду українського питання. Так у 20-30-х роках того ж століття в Перемишлі діяв культурно-освітній гурток, учасники якого цікавились вітчизняною історією, життям народу, національною мовою, фольклором, та намагались дотримуватись застарілих мовних традицій. Діяльність цього гуртка призвела до пробудження  інтересу передових діячів до національної спадщини та мови. Утворювались нові об'єднання, гуртки, літературні угрупування. Одне з таких угрупувань утворилось у 1833 році, його називали "Руська трійця". Очолювали це угрупування М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич. Їхнім девізом були слова Шашкевича, які він вписав до спільного альбому: "Світи зоре, на все поле, поки місяць зійде". Учасники "Руської трійці" прагнули підняти рівень освіти та пробудити національну самосвідомість народу канцелярським шляхом, щоб посприяти справі національно руху. Найбільшим досягненням гуртка було видання у 1837 році в Будапешті альманаху " Русалка Дністровая", яким західні українці заявили про своє існування, національну гідність.

Таких угрупувань, як "Руська трійця" на західній Україні було чимало, що сприяло динамічнішому розгортанню національного руху, ніж у Наддніпрянщині. І це не дивно, адже Східна Україна на той час була в складі Росії, держави, яка всілякими методами намагалась викорінити з місцевого населення думки про національну свідомість та гідність. Що там казати, коли українська мова була категорично заборонена, і "малороси" мусили читати, писати, та спілкуватись виключно "державною" російською мовою. Варварський підхід, чи не так? А потім вони на весь світ заявляють, що у них європейська, цивілізована держава… Натомість на Західній Україні загальна картина була дещо іншою. Ці землі на той час перебували у складі "клаптикової" Австро-угорської імперії, в якій поважали ( ну принаймні робили вигляд) права національних меншин, в тому числі і право спілкуватись рідною мовою. А тому у людей було більше свободи дій і вони цю свободу використовували ( хоча й були нюанси).

Тож не дивно, що зараз Західна Україна є Європейською частиною нашої великої держави, нашою гордістю. Саме на цих землях збереглось найбільше українських традицій, збереглась і мова. Люди там привітні та щирі, і будемо сподіватись, що ці позитивні риси розповсюдяться по всій Україні і вже у найближчому майбутньому ми, нарешті, станемо єдиною нацією.